В статье проведен краткий анализ последних исследований (2010–2020 гг.) по проблеме менеджмента острого инфаркта миокарда у пациентов с сопутствующим сахарным диабетом (СД). Авторы приводят новые данные об эпидемиологии и особенностях клинической картины острого коронарного синдрома при СД, сделав акцент на атипичных формах болевого синдрома. Также приведены результаты собственных исследований. Был проведен ретроспективный анализ медицинских карт 41 пациента (33 мужчин и 8 женщин), госпитализированных по поводу инфаркта миокарда. Из них 6 пациентов (14,63 %) — с сопутствующим СД типа 2. У 5 пациентов (83,33 %) с СД наблюдался типичный болевой синдром умеренной интенсивности, 1 пациент (16,67 %) жаловался только на общее недомогание и незначительный дискомфорт в груди. У 2 пациентов (33,33 %) с СД наблюдались головокружение и потливость. Все пациенты с СД жаловались на выраженную общую слабость. У больных СД также отмечались единичные случаи внезапного появления непонятных симптомов в груди (n = 2), конечностях (n = 1), головокружения (n = 3), кратковременной потери сознания (n = 2), которым предшествовали боль (n = 3), дискомфорт (n = 1), ощущение сжатия в грудной клетке (n = 1), за грудиной (n = 1) или в области сердца (n = 2). Однако эти случаи носили спорадический характер и у каждого больного комбинировались с различными специфическими для острого коронарного синдрома симптомами.
Актуальність. Електролітні порушення, що виникають у хворих на гострий інсульт (ГІ), є однією з причин ускладнень перебігу ГІ. Супутній цукровий діабет (ЦД) впливає на тяжкість перебігу інсульту та збільшує показники летальності. Мета дослідження: дослідити частоту, особливості розвитку та лікування електролітних порушень у хворих на ГІ на фоні супутнього ЦД. Матеріали та методи. Проведений ретроспективний аналіз лікування 416 пацієнтів із ГІ, яких розподілили на три групи: 1) хворі зі встановленим до початку інсульту ЦД; 2) хворі з уперше виявленим ЦД; 3) хворі без ЦД. Другим етапом було проведено пілотне дослідження з аналізом частоти порушень обміну магнію і фосфатів у хворих на ГІ (20 хворих на ГІ на фоні ЦД та 10 хворих на ГІ без ЦД). Результати. Серед 416 хворих на ГІ в анамнезі був наявний ЦД у 110 пацієнтів (26,4 %), ще у 48 хворих (11,5 %) діагноз ЦД був встановлений уперше. Таким чином, частота виявлення ЦД у хворих на ГІ становила майже 38,0 %, що набагато вище, ніж у відповідній віковій популяції. Загалом різні види електролітних порушень спостерігалися у 258 із 349 (73,9 %) пацієнтів з ГІ, при цьому у хворих із розладами вуглеводного обміну ці порушення виникали вірогідно частіше, ніж у хворих без таких. Гіпомагніємія (< 0,8 ммоль/л) спостерігалася у 2 з 10 хворих (20 %) на ГІ без вуглеводних порушень та у 6 з 20 хворих (30 %) на ГІ із супутнім ЦД. Гіпофосфатемія (< 0,8 ммоль/л) не була виявлена у хворих на ГІ без ЦД та лише у 2 хворих на ГІ із супутнім ЦД. Висновки. У разі розвитку ГІ на фоні ЦД електролітні порушення виникають вірогідно частіше, ніж у хворих без такої коморбідної патології. Потрібні подальші дослідження для з’ясування ролі окремих електролітних розладів (зокрема, магнію і фосфатів) у перебігу і наслідках ГІ.
Актуальность. После лапароскопических холецистэктомий (ЛХЭ) при остром холецистите (ОХ) часто возникают послеоперационная тошнота и рвота (ПОТР), седация, дегидратация, послеоперационная боль. Цель: определить оптимальный метод анестезиологического обеспечения при ЛХЭ по поводу ОХ. Материалы и методы. К исследованию привлечены 339 больных, прооперированных по поводу ЛХЭ в КУ КОС «Киевская областная клиническая больница» за период 2013–2017 годы. Больные были распределены на 3 группы в соответствии со схемой анестезиологического обеспечения. В 1-й группе (n = 112) проводилась анестезия без использования опиоидов (дексмедетомидин, лидокаин, пропофол) и искусственной вентиляции легких (ИВЛ). Вторая группа (n = 117): прoпoфoл с фентанилом и ИВЛ. В 3-й группе (n = 110) проводился наркоз ceвoфлурaнoм в комбинации с фентанилом и ИВЛ. В послеоперационном периоде все больные получали перорально парацетамол 500 мг (до 4 раз в сутки), декскетопрофена трометамол 25 мг (до 3 раз в сутки), а при неэффективности обезболивания (оценка по ВАШ свыше 4 баллов): в 1-й группе — трамадол 100 мг, во 2-й и 3-й группах — морфин 5–10 мг внутримышечно. Результаты. В 1-й группе в начале операции показатели частоты сердечных сокращений и средние значения артериального давления после индукции, при интубации на 3, 5 и 7-й минутах пневмоперитонеума были значительно выше, чем в других группах (p < 0,05). Только один пациент 1-й группы требовал ондансетрона для лечения ПОТР против 8 и 6 больных 2-й и 3-й групп соответственно (р < 0,05). Оценки послеоперационной боли у пациентов разных групп были идентичными и не имели статистической разницы (p > 0,05). Выводы. Для анестезиологического обеспечения ЛХЭ по поводу ОХ может быть использована любая из предложенных методик. При использовании безопиоидной анестезии в интраоперационном периоде чаще регистрировались гипертензивные реакции и тахикардия, однако в послеоперационном периоде были ниже показатели использования анальгетиков спасения и частота развития ПОТР. Таким образом, безопиоидная анестезия при ЛХЭ наиболее показана пациентам с рисками развития ПОТР и опийной наркоманией в анамнезе.
Background. The choice of a rational program of infusion therapy for severe trauma remains an urgent problem. Crystalloid solutions are used as the main infusion media, but data on the effect of balanced multicomponent solutions on the hemodynamic profile in patients with severe trauma in the literature are almost absent. The aim: to investigate the possibility of correction of hemodynamic disorders in patients with severe combined trauma with the use of a modern multicomponent drug based on a 6% solution of sorbitol (reosorbilact). Material and methods: a total of 60 patients with severe combined trauma and the clinic of degree I–II traumatic shock aged 18 to 46 years were examined. Patients were divided into two groups: 1st group (n = 30) – patients who included in the standard complex of intensive care (IС) reosorbilact at a dose of 8–10 ml/kg body weight; 2nd group (n = 30) – patients who underwent a standard IС complex. Results: administration of reosorbilact resulted in a decrease in extracellular fluid volume, an increase in BCC and a transition from hypokinetic to eukinetic circulation within 3 hours of infusion and persisted for up to 6 hours after infusion (p < 0.01). The introduction of adrenomimetics were required: before the study in groups 1 and 2 – 7 (23.3 %) and 6 (20.0 %) patients, after 6 hours – respectively 1 (3.3 %) and 4 (13.3 %), and one day after the introduction of reosorbilact no patient required the introduction of adrenomimetics, whereas in group 2 such patients were 3 (10.0 %, p < 0.05). Conclusions. The use of balanced multicomponent solutions based on sorbitol is accompanied by a change in the hypokinetic type of blood circulation to eukinetic, lack of interhydration hyperhydration, rapid stabilization of hemodynamic parameters and reduced need for adrenomimetic support. Conflict of interest: absent
BACKGROUND. The free radical scavenger edaravone helps to reduce the area of ischemic injury and improve the longterm effects of stroke, and is therefore widely used in the treatment of ischemic stroke. However, the role of edaravone in the treatment of hemorrhagic stroke patients has not yet been clarified. OBJECTIVE. To investigate the feasibility and effectiveness of the use of the free radical scavenger edaravone in the treatment of patients with acute hemorrhagic stroke. MATERIALS AND METHODS. A search was conducted for studies and systematic reviews for the keywords “acute stroke”, “intracerebral hemorrhage”, “subarachnoid hemorrhage”, “hemorrhagic transformation”, “edaravone” in the Google Scholar database published between 2003 and 2020. RESULTS. The use of edaravone in patients with intracerebral hemorrhage was accompanied by activation of anti-inflammatory and reduction of pro-inflammatory peptides, activation of anti-apoptotic mechanisms, reduction of lipid peroxidation and oxidative trauma, reduction of permeability of the hematocenosis. CONCLUSIONS. The main effects of edaravone have been to reduce neurological deficits, accelerate the rate of recovery of neurological disorders, and improve functional outcomes. Thus, the introduction of edaravone in patients with hemorrhagic stroke has proven to be reliably effective and safe.
В огляді розкриваються механізми регуляції обміну натрію, причини розвитку різних видів гіпернатріємії та гіпонатріємії та пов’язані з ними патофізіологічні зміни в організмі, обговорюються старі методи та сучасні підходи до діагностики та інтенсивної терапії цих станів у пацієнтів відділень інтенсивної терапії.