Постпрандіальний гіпоглікемічний синдром, або реактивна гіпоглікемія, — вегетативні симптоми, такі як слабкість, втома, голод, нудота, серцебиття, занепокоєння, тремор, пітливість, що виникають через одну-дві години після прийому їжі. Синдром досить слабо висвітлений у літературі, більшість відомостей є розрізненими. Лабораторні критерії діагностики постпрандіальної реактивної гіпоглікемії досить контроверсивні, але більшість авторів схиляються до того, що це рівень глюкози крові нижче тощакової або ≤ 3,9 ммоль/л протягом двох годин після прийому їжі. Гіпоглікемія є результатом дисбалансу між надходженням глюкози в кров (від ендогенної продукції глюкози або екзогенної доставки) і використанням глюкози тканинами. Баланс між надходженням і витрачанням глюкози контролюється складною рівновагою глікорегулюючих гормонів. Інсулін, глюкагон і адреналін діють протягом кількох хвилин, а кортизол і гормон зросту — кілька годин. Це пояснює наявність негайних і відстрочених різноманітних ефектів: адренергічного, нейроглікопенічного, гастроінтестинального дискомфорту. Відомо, що в генезі постпрандіального синдрому лежать механізми, подібні до постгастректомічних у пацієнтів, оперованих з приводу морбідного ожиріння. Найбільш імовірним чинником формування реактивної гіпоглікемії є постпрандіальна гіперсекреція інсуліну під впливом глюкози і глюкагоноподібного пептиду (GLP-1), що є компонентом ентероендокринної системи, основна дія якого спрямована на цефалічну фазу формування насичення. Як у оперованих пацієнтів, так і у відносно здорових осіб симптоми виникають після прийому їжі, багатої простими вуглеводами. Симптоми досить ефективно лікуються прийомом їжі з вживанням вуглеводів із низьким глікемічним індексом і харчовими волокнами. При недостатності ефекту використовують препарати акарбози, інгібуючої α-глюкозидази тонкого кишечника, що є основним стимулом для секреції GLP-1. Таким чином, при епідемічній швидкості поширення ожиріння в умовах неадекватних харчових пріоритетів у дитячій популяції ймовірність значної поширеності постпрандіального синдрому досить вірогідна, що вимагає додаткового дослідження. При цьому зниження в раціоні простих вуглеводів може істотно поліпшити якість життя дітей із постпрандіальним дискомфортом.