Introduction: The conflict in Ukraine, ongoing since 2014 and escalating with the Russian invasion in 2022, has unveiled profound challenges in prehospital care essential for the survival and recovery of warfighters and civilians alike, necessitating a detailed examination of the current medical response mechanisms and their effectiveness. Materials and Methods: This study provides an overview of these challenges and examines how these critical vulnerabilities have impacted the delivery of medical care in war-torn regions. It also explores the role of NATO and its member states in addressing these challenges, focusing on the efforts to standardize prehospital care, enhance training, and foster interoperability among medical services. Furthermore, it explores the role of global heath engagement through NGOs in addressing these prehospital care gaps within the Ukrainian conflict zone, drawing from direct observations, expert testimonials, and secondary data. Results: Findings reveal significant enhancements in prehospital care through improved training, interoperability, and logistics management, despite ongoing challenges in medical infrastructure and extended evacuation times, which continue to impact the quality of care. Conclusions: The study underscores the critical role of international collaboration and standardized protocols in bolstering prehospital medical responses in conflict settings, highlighting the need for continuous adaptation and support to mitigate the complexities of modern warfare. The insights gained from the Ukraine conflict offer valuable lessons for future military and humanitarian medical responses in similar conflict settings.
In the summer of 2024, the College of Remote and Offshore Medicine, in partnership with TacMed North, conducted a Damage Control Resuscitation (DCR) training program in Ukraine, designed to address the challenges of prehospital care in large-scale combat operations. This review outlines the training structure, key outcomes, and lessons learned, highlighting the integration of bilingual instruction, competency-based skill reinforcement, and a train-the-trainer approach to enhance local medical capacity. Given the realities of prolonged casualty care and evacuation delays in Ukraine, the curriculum incorporated elements of prolonged field care alongside core DCR principles. The findings emphasize the clinical need for standardized pre-hospital training, continuous skills assessment, and, in future, should expand on these foundations to further develop scalable, adaptable medical training in conflict zones.
В статье рассмотрены антенатальные и интранатальные факторы риска развития тяжелой гипоксически-ишемической энцефалопатии (ГИЭ) и их влияние на течение острого периода ГИЭ у доношенных новорожденных. Проанализированы данные 205 доношенных новорожденных, которые находились на лечении в отделении анестезиологии и интенсивной терапии новорожденных КУ «Днепропетровская областная детская клиническая больница» ДОС» в период 2009–2016 гг. Исследованы такие факторы риска, как пол, гестационный возраст, масса тела при рождении, первые или повторные роды, введение окситоцина, отслойка плаценты, кесарево сечение, дистресс плода, обвитие пуповины, наличие мекония в околоплодных водах, оценка по Апгар на 1, 5 и 20-й минуте после рождения, проведение неонатальной реанимации при рождении, а также в течение какого времени после родов дети поступали в отделение интенсивной терапии для проведения специализированного лечения (0–6 часов, 6–24 часа или 24–72 часа). В качестве конечных показателей использованы летальность, продолжительность проведения искусственной вентиляции легких и вообще респираторной поддержки (включая неинвазивную), продолжительность нахождения в отделении интенсивной терапии и в целом в больнице до выписки на амбулаторное лечение, развитие тяжелого осложнения в виде церебральной лейкомаляции.
На сьогоднішній день залишається не з’ясованою відповідність абсолютних сироваткових концентрацій нейрон-специфічної енолази (NSE) та протеїну S-100 ступеню важкості та можливим наслідкам гіпоксично-ішемічної енцефалопатії (ГІЕ) і моніторинговим показникам мозкової перфузії та центральної гемодинаміки у новонароджених. Мета дослідження. Визначити діагностичну та прогностичну значущість NSE та S-100 в гострому періоді ГІЕ у доношених новонароджених. Матеріали і методи. Досліджено 89 доношених новонароджених з оцінкою по Апгар при народженні менше 7 балів та Sarnat II-III ст. в терміні ≤72 годин після пологів. Проаналізований зв’язок показників NSE та протеїну S-100 з оцінкою за шкалою коми Глазго, виникненням судом, підтверджених за даними аЕЕГ, небажаним розвитком неврологічних ускладнень у вигляді церебральної лейкомаляції, та кінцевими клінічними показниками ефективності лікування. Результати. В гострому періоді ГІЕ сироваткові концентрації біомаркерів ураження головного мозку протеїну S-100 та NSE істотно перевищують референтні значення з перших годин після народження і залишаються вище нормативних до 5ї доби життя. Динаміка даних показників достовірно змінюється протягом цього періоду. Найбільш діагностично і прогностично значущими виявились дані вимірювання біомаркерів на 3й день лікування, одразу після закінчення лікувальної гіпотермії, початку зігрівання та реперфузії головного мозку, коли обидва показники найбільше корелювали з оцінкою за ШКГ: як NSE (r=-0,3; p=0,002), так і S-100 (r=-0,3; p=0,003). Критичною величиною S-100 у 1й день щодо вірогідного розвитку лейкомаляції є показник >1,8 мкг/л (р=0,002), що понад у 3 рази перевищує контрольний рівень 0,51 мкг/л, наведений Simon-Pimmel J. (2017) для доношених новонароджених. Висновки. Визначення сироваткових концентрацій біомаркерів ураження головного мозку протеїну S-100 та нейрон-специфічної енолази NSE в гострому періоді гіпоксично-ішемічної енцефалопатії у доношених новонароджених має достовірне діагностичне та прогностичне значення і корелює з перебігом та клінічними наслідками ГІЕ