The eligibility of applying the Owens–Wendt approach to determining the free surface energy of liquid-repellent aluminum surfaces, with micro- and nanotextures formed by a femtosecond laser, was considered. This approach has been shown to be applicable using two essential parameters that can be derived from the graphs. The first is related to the fraction of the contact area between the liquid and the solid surface in the Cassie state. The second is related to the degree of intrinsic polarity of the surface material or the applied organic modifier. The presented interpretation was used to compare the liquid repellency of the obtained textures. A microtexture with a period of 60 μm and a groove width of 45 μm has been shown to be the most liquid repellent. Among the modifiers, 1H,1H,2H,2H-perfluoroctyltriethoxysilane was the most effective, and stearic acid was only slightly inferior, but promising in terms of cost and environmental friendliness. It was shown that spontaneous hydrophobization provided a contact angle with water up to 159°, but the stability of such textures was inferior to the considered modifiers.

Мета. Встановлення взаємозв'язку протикорозійних властивостей адитивних покриттів з фракційним складом формуючих текстуру компонентів. Методика. У даній роботі адитивна біфракційна текстура створена на основі сополімеру стирол-бутил-акрилату як зв’язуючого та як текстуроутворюючі наповнювачі наночастинки гідрофобізованого кремнезему та мікрочастинки гідрофобізовано стеариновою кислотою карбонату кальцію. На підкладку покриття наносилися пневматичним способом. Для оцінювання корозійної стійкості зразки занурювалися у дистильовану воду та розчин солі. Для оцінювання зміни властивостей використано кут змочування водою (метод сидячої краплі), скануюча електронна мікроскопія для спостереження за структурними змінами на поверхні. Електрохімічна імпедансна спектроскопія та потенціодинамічні поляризаційні криві були використані для оцінки корозійного потенціалу. Результати. В результаті показано, що отримані покриття не є повністю стійкими до тривалого перебування у воді. Основними дефектами є розтріскування і збільшення полярності поверхні. Це призводить до падіння кута змочування водою. Додаткове погіршення водовідштовхувальних властивостей пояснюється зменшенням адгезії полімеру до наповнювача. Згідно досліджень потенціалу самокорозії найбільш стійким виявився зразок з найбільшою кількістю мікророзмірного наповнювача і мінімальним вмістом полімеру. Для цього зразка також не спостерігалося втрати гідрофобних властивостей після тривалого занурення в корозійне середовище, хоча на поверхні утворилися тріщини. Наукова новизна. Вперше показано, що для адитивних покриттів, одержаних пневматичним розпиленням, з ієрархічною структурою поверхні можливі суттєві зміни корозійної стійкості в залежності від фракційного співвідношення мікро- та нанорозмірних формуючих текстуру частинок. Практична значимість. Розроблено склад адитивного покриття на основі стирол-акрилового полімеру та структуроутворюючих частинок, яке характеризується підвищеною протикорозійною здатністю за рахунок співвідношення фракцій, що дозволяє сформувати структуру з високою стабільністю водовідштовхування.

Superhydrophobic surfaces have emerged as a pivotal focus of modern materials science. These surfaces are notable for their unique wetting behavior and wide array of potential applications in fields such as self-cleaning coatings, anti-corrosion protection, drag reduction, anti-icing technologies, and oil-water separation. Inspired by natural models such as lotus leaves, water striders, and Salvinia molesta, these surfaces combine low surface energy materials with hierarchical micro/nanostructures to achieve water contact angles exceeding 150°. This dual scale roughness traps air pockets beneath water droplets, enabling the "lotus effect," whereby droplets roll off surfaces, removing contaminants. The development of superhydrophobic coatings is particularly important in the context of metal corrosion because economic and environmental factors have created a demand for safer, more sustainable alternatives. A wide variety of fabrication techniques have been developed, including top-down methods, such as laser ablation and etching, and bottom-up strategies, such as sol-gel deposition and chemical vapor deposition. However, many approaches are limited by complexity, cost, scalability, or environmental impact. Furthermore, the practical application of these coatings presents challenges concerning durability, material compatibility, performance under environmental stressors, and the use of fluorinated compounds, which pose ecological risks. This review critically examines current methodologies for fabricating superhydrophobic surfaces. It evaluates the underlying principles, advantages, and limitations of these methods with respect to mechanical robustness, scalability, and application-specific demands. Particular emphasis is placed on the importance of multiscale surface structuring and selecting inherently hydrophobic, low-energy materials to create functionally resilient coatings. Additionally, the work explores the limitations of current testing standards and suggests that a unified framework for evaluating mechanical wear, environmental resistance, and hydrophobic retention is essential for accelerating the transfer of technology from the laboratory to the industrial scale. The review highlights novel strategies such as biomimetic design, incorporating self-healing materials, and integrating superhydrophobic coatings with multifunctional technologies as promising future directions. Ultimately, the success of superhydrophobic surface technologies depends on a multidisciplinary effort balancing performance metrics with environmental responsibility and economic feasibility to unlock their transformative potential across diverse sectors.