The nonstationary separated incompressible flows around Darrieus and Savonius rotors of vertical-axis wind turbines were investigated through computational simulation using the Reynolds averaged Navier–Stokes equations and Spalart–Allmaras turbulence model. The implicit finite-volume algorithm, the basis of which was artificial compressibility method, was chosen to obtain the numerical solution. The series of computational and physical experiments for Darrieus rotors with varied numbers and shapes of blades were performed. The detailed visualization of the flow was presented. The turbulent flows surrounding the Darrieus and Savonius rotors were studied, and as a part of these investigations, the major phases of vortex progress were identified. For this purpose, three series of computer tests on the aerodynamic and power properties of Savonius rotors with two and three buckets were performed, and their results are also presented. The influence of tip-speed ratio, solidity, and Reynolds numbers on the power coefficients of the Darrieus and Savonius rotors was investigated. It has been demonstrated that increasing Reynolds number from 104 to 106 causes a rise in Darrieus rotors power coefficient from 0.15 up to 0.5. The maximum values of power coefficient are moved away from higher values of tip-speed ratio from 2 to 5 as a result of a decrease in Darrieus rotor solidity from 1.0 to 0.33. The greatest power coefficient for a Savonius rotor with two blades is 0.23 and for a Savonius rotor with three blades is 0.19.
5 September 2019 in Eastern-European Journal of Enterprise Technologies
Для чисельного моделювання турбулентного докритичного і закритичного обтікання профілю NACA 4412 нестисливим потоком застосовуються нестаціонарні осереднені за Рейнольдсом рівняння Нав'є-Стокса. Для замикання вихідних рівнянь використано три однопараметричні моделі турбулентної в'язкості SA, SARC, SALSA. Розв'язок системи вихідних рівнянь отримано за допомогою неявного скінченно-об'ємного чисельного алгоритму, що базується на методі штучного стискування, модифікованому для розв'язання нестаціонарних задач. Блочно-матричну систему лінійних алгебраїчних рівнянь неявної схеми було розв'язано методом мінімізації узагальненої неузгодженості (GMRES) з неповним LU-розкладанням ILU(k) загальної матриці системи в якості передобумовлення. Проведено порівняння однопараметричних моделей турбулентності SA, SARC, SALSA при обтіканні профілю NACA 4412 турбулентним нестисливим потоком. Виконано аналіз отриманих миттєвих ліній течії, контурів інтенсивностей турбулентної в'язкості та завихреності, коефіцієнтів підйомної сили та лобового опору для характерних режимів обтікання. На докритичних кутах усі три моделі дають близькі результати за всіма характеристиками. Встановлено, що на закритичному режимі обтікання профілю NACA 4412 модель турбулентності SARC не призводить до істотного поліпшення одержуваних результатів (за розподілом коефіцієнта тиску в зоні відриву) порівняно зі стандартною моделлю SA. Однак необхідні обчислювальні ресурси збільшуються на 30 %. Модель турбулентності SALSA призводить до значного поліпшення одержуваних результатів порівняно з моделями SA, SARC на закритичних кутах атаки. Модель SALSA більш чутлива до зміни структури течії. Порівняння результатів розрахунків з відомими експериментальними та розрахунковими даними показало перевагу моделі турбулентності SALSA порівняно з іншими тестованими моделями в течіях з розвиненим і масивним двовимірним нестаціонарним відривом потоку, що характеризуються нестаціонарними ефектами.
1 July 2026 in Applied Questions of Mathematical Modeling
Більшість сучасних досліджень стійкості динамічних систем присвячено дослідженню критеріїв стійкості за допомогою функцій та функціоналів Ляпунова. Оцінкам максимального показника Ляпунова, що характеризує його швидкість зменшення рішень, присвячено значно меншу кількість досліджень. Так, у роботах Д. Я. Хусаінова такі оцінки знайдено методом функцій Ляпунова. Інший підхід, заснований на оцінках еволюційного оператора системи, дозволяє отримувати критерії стійкості та верхню оцінку максимального показника Ляпунова, виражені безпосередньо через параметри системи, без використання функцій або функціоналів Ляпунова. Для систем без запізнення такі результати наведено у ранніх працях з цієї тематики 70х років. У роботах професора О. А. Зевіна такий підхід був застосований для систем, що містять запізнення. У більшості робіт розглядаються системи з постійним запізненням, проте, найчастіше, інформація про функцію запізнення відсутня, відома лише її верхня межа, крім того, система може містити розподілене запізнення. Стійкість систем зі змінним і розподіленим запізненням вивчена значно меншою мірою. У статті розглянуто такий клас систем, що містять змінне запізнення в лінійній частині, а також включають елементи з розподіленим запізненням. Цей фактор ускладнює аналіз поведінки та стійкості систем, що розглядаються. Основну увагу приділено дослідженню впливу параметрів запізнення. Зокрема, отримано двосторонні оцінки максимального показника Ляпунова, які подано через норму нелінійного члена системи та максимальні значення функцій запізнення. Це дозволяє встановити як верхні, так і нижні межі збіжності або розбіжності розв’язків. Для окремих класів систем встановлено точні значення зазначеного показника, що є важливим результатом для практичного аналізу стійкості. Для всіх зазначених систем ефективність запропонованого підходу перевірено на модельних прикладах, отримані результати суттєво розширюють відому інформацію.