У статті проаналізовано специфіку виникнення міграційних процесів та основні причини їх виникнення. Проведено аналіз термінологічних визначень понять «міграція», «зовнішня міграція», «внутрішня міграція». Встановлено, що міграція населення є природним процесом, який не завжди зумовлений виключно негативними явищами, хоча його активізація в рамках національної економічної системи зумовлена переважно негативними факторами впливу. Проаналізовано динаміку міграційних процесів в Україні та графічно представлено міграційний рух населення у 2002-2021 рр. Проведено теоретичний аналіз міждержавної та внутрішньої міграції у 2022 році, спричиненої російсько-українською війною. Наведено дані щодо міждержавних міграцій у 2002-2022 роках, які свідчать про значне уповільнення у 2015-2017 роках порівняно з попередніми роками та зростання у 2018 та 2019 роках. Визначено, що до пандемії 2020 року активно відбувалась трудова міграція, а більшість країн (переважно європейських) створювали умови для залучення робочої сили з України, то з початком пандемії ситуація докорінно змінилася. Окрім пандемії, на міграційні процеси суттєво вплинули: військові дії в Україні, падіння рівня життя населення та нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів. Міграційні процеси є невід’ємною частиною соціально-економічного розвитку кожної європейської країни. Інтенсивність міграції населення залежить не тільки від економічних факторів, але в багатьох випадках викликана непередбаченими обставинами. Стан міграційних процесів в Україні суттєво залежить від коливань рівня життя населення та інтенсивності збройного конфлікту на території нашої країни. У статті звертається увага на міграційні процеси в Україні та за її межами, спричинені сучасною гарячою фазою восьмирічної російсько-української війни. Досліджено прямий негативний вплив цього явища на демографічну ситуацію в Україні. Досліджується специфіка вимушених міграцій в надзвичайних умовах цієї війни: кількісні показники мігрантів та емігрантів, вік і стать у розрізі суб’єктності, напрямки слідування мігрантів всередині України та емігрантів за її межами, проблеми, з якими стикаються мігранти в країні та за кордоном.

Blockchain-based cryptocurrency markets present unique analytical challenges due to their decentralized nature, continuous operation, and extreme volatility. Traditional price prediction models often struggle with the binary trade execution problem in these markets. This study introduces a confidence-based classification framework that separates directional prediction from execution decisions in cryptocurrency trading. We develop a neural network system that processes multi-scale market data, combining daily macroeconomic indicators with a high-frequency order book microstructure. The model trains exclusively on directional movements (up versus down) and uses prediction confidence levels to determine trade execution. We evaluate the framework across 11 major cryptocurrency pairs over 12 months. Experimental results demonstrate 82.68% direction accuracy on executed trades with 151.11-basis point average net profit per trade at 11.99% market coverage. Order book features dominate predictive importance (81.3% of selected features), validating the critical role of blockchain microstructure data for short-term price prediction. The confidence-based execution strategy achieves superior risk-adjusted returns compared to traditional classification approaches while providing natural risk management capabilities through selective trade execution. These findings contribute to blockchain technology applications in financial markets by demonstrating how a decentralized market microstructure can be leveraged for systematic trading strategies. The methodology offers practical implementation guidelines for cryptocurrency algorithmic trading while advancing the understanding of machine learning applications in blockchain-based financial systems.

Стаття присвячена ролі трансформаційного лідерства у сприянні організаційним інноваціям, що є актуальним у контексті швидких змін у бізнес-середовищі. Інноваційне лідерство стає критично важливим для адаптації організацій до динамічних умов, стимулювання творчості та формування нових стратегій розвитку. Метою дослідження є визначення основ інноваційного лідерства, аналіз ключових завдань, які виконує інноваційний лідер, а також розробка стратегій розвитку відповідних лідерських якостей. У дослідженні акцентується увага на розумінні сутності інноваційного лідерства та його практичного значення для стимулювання організаційної інноваційної діяльності. Методологія дослідження базується на загальнонаукових методах, таких як аналіз, синтез, дескриптивний та порівняльний підходи. Було проаналізовано наукову літературу, використано кейс-метод для вивчення успішних прикладів інноваційного лідерства, що дозволило виявити ефективні стратегії впровадження інноваційних змін в організаціях. Результати дослідження показують, що інноваційне лідерство є ключовим фактором для створення умов, які сприяють творчості, відкритому обміну ідеями та залученню команди до прийняття рішень. Визначено, що основними завданнями інноваційного лідера є підтримка творчого потенціалу, стимулювання інноваційної культури, розвиток організаційної культури та мінімізація ризиків інноваційних проєктів. Зроблено акцент на важливості крос-функціональної взаємодії та ефективного використання ресурсів для досягнення стратегічних цілей. Розвиток якостей інноваційного лідера можливий через системний підхід до самовдосконалення, постійне здобуття знань у сфері технологій та підтримку культури відкритості й взаємної довіри. Інноваційні лідери повинні ініціювати зміни, створювати довгострокові стратегії та забезпечувати сталість інноваційної діяльності, адаптуючи організації до сучасних викликів і забезпечуючи їх конкурентоспроможність. Стаття публікується за фінансової підтримки Міністерства освіти і науки України в рамках реалізації проєкту фундаментального дослідження № 0123U101614 «Стратегічне проєктування інноваційного бізнес-середовища для зміцнення безпеки людини в умовах воєнного та післявоєнного стану» (наказ МОН України від 3 березня 2023 р. № 232).

The article systematizes the key results of the reform of the health sector. It is established that reforms will lead to an increase in the level of c

У статті розкрито концептуальні засади вдосконалення механізмів реалізації державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я України з урахуванням наявних системних диспропорцій і сучасних викликів. Встановлено, що структурні й кадрові дисбаланси у вітчизняній медичній системі, зокрема дефіцит кваліфікованих фахівців, негативно позначаються на якості та доступності медичних послуг. З’ясовано, що технологічна відсталість матеріально-технічної бази державних медичних установ перешкоджає впровадженню інноваційних лікувальних технологій, що потребує залучення позабюджетних інвестицій. Наголошено на важливості запровадження мотиваційних інструментів для медичних працівників з метою запобігання відтоку кадрів за кордон. Підкреслено, що ефективна імплементація моделей державно-приватного партнерства у медицині дозволяє зберегти публічну власність на стратегічну інфраструктуру, забезпечуючи при цьому її модернізацію. Констатовано, що залучення приватного партнера дає змогу підвищити якість управління медичними закладами, застосувати результатоорієнтовані підходи та забезпечити більш гнучке реагування на запити пацієнтів. Визначено, що недостатність нормативного забезпечення, розмитість процедур укладення договорів і відсутність єдиної методології ускладнюють масштабне впровадження державно-приватного партнерства у медичній галузі. Зауважено, що стратегічні документи національного рівня, зокрема Стратегія людського розвитку та Концепція електронної охорони здоров’я, формують нормативну базу для розвитку державно-приватного партнерства, акцентуючи увагу на потребі децентралізації та цифровізації управління. Розкрито потенціал гендерно чутливих підходів у проєктах державно-приватного партнерства як інструменту підвищення рівня соціальної справедливості у доступі до медичних послуг. З’ясовано, що державно-приватного партнерство у медицині трансформується в повноцінний механізм модернізації державного управління, що охоплює фінансові та організаційно-управлінські компоненти. Встановлено доцільність розвитку нових форм партнерства, зокрема платформних рішень і сервісних моделей контрактування. Констатовано, що концесія, управління майном і спільна діяльність є основними правовими формами реалізації державно-приватного партнерства, кожна з яких адаптована до певного типу проєктів. Визначено перспективність впровадження механізмів результатоорієнтованого фінансування в поєднанні з цифровими аналітичними інструментами. Наголошено на необхідності створення центральної інституції підтримки державно-приватного партнерства у медицині, здатної забезпечити методичний супровід, стандартизацію та моніторинг ефективності. Встановлено, що ухвалення рішень про запуск конкретних моделей державно-приватного партнерства має грунтуватися на ретельному аналізі потреб населення та ресурсних можливостей.

Стаття присвячена дослідженню розвитку відновлювальних джерел енергії в Україні, з акцентом на можливості, бар'єри та перспективи цього процесу. В умовах сучасних викликів енергетичної безпеки, зокрема через залежність країни від імпортованих енергоресурсів та потребу забезпечити стабільне енергопостачання в умовах глобальних змін, відновлювальна енергетика набуває особливої важливості. В Україні існує значний потенціал для розвитку таких джерел енергії, як сонячна, вітрова, гідроенергія та біомаса. Завдяки сприятливим природним умовам, зокрема високому рівню інсоляції та вітровим ресурсам, Україна має можливості для створення потужних сонячних і вітрових станцій. Однак для реалізації цих можливостей необхідно вдосконалити законодавчу та нормативну базу, а також стимулювати розвиток інвестиційної привабливості в галузі відновлювальної енергетики. Відповідно до даних, частка відновлювальних джерел енергії в енергосистемі України на 2023 рік становила 22%, що є значним досягненням, хоча цей показник ще відстає від середнього рівня в Європі. Проте, на шляху розвитку відновлювальної енергетики виникають проблеми, зокрема, через відсутність ефективних ринкових механізмів ціноутворення та технічні труднощі. Особливу увагу в статті приділено законодавчим ініціативам, які сприяють розвитку відновлювальних джерел енергії, зокрема «зеленому тарифу» та змінам, внесеним до законів України в останні роки. Зокрема, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України» є важливим кроком у ринковій трансформації сектору, відповідаючи європейським стандартам і створюючи умови для сталого розвитку відновлювальної енергетики. Очікується, що ці заходи сприятимуть енергетичній незалежності країни та забезпечать відповідність міжнародним цілям сталого розвитку, зокрема, досягненню вуглецевої нейтральності до 2060 року. У статті підкреслено важливість формування державних планів розвитку відновлювальних джерел енергії, що дозволить збільшити частку енергії з відновлювальних джерел до 27% до 2030 року та забезпечити довгостроковий розвиток цього сектору в Україні.