Питання переселення із країни, у якій триває війна, не перестає бути начасним і у ХХІ столітті. Мільйони людей, які змушені полишати свій дім, переживають болючий досвід втечі, почасту навіть не знаючи свого пункту призначення. У статті розглянуто способи художньої репрезентації досвіду втечі в німецькомовному літературному репортажі Хадера Алаґи «Еміграція – тимчасове життя», що входить до збірки «Прибуття: Літературні репортажі авторів-біженців». Здійснене на тематичному, образному та мовно-наративному рівнях дослідження встановило, що мотив втечі є наскрізним в обраному до аналізу тексті та простежується в низці концептів, як-от: еміграція проти власної волі; почуття провини перед рідними та друзями, які залишилися в місцях, де ведуться бойові дії; проблема роздвоєності, невпевненості, неповноцінності через життя на чужині. Простежено, що проблемним у тексті постає образ митця-біженця, який зумовлює внутрішньоособистісний конфлікт оповідача. Будучи розділеним між двома світами, він прагне бути корисним для своєї країни через вербальну передачу її досвіду європейському читачеві, проте «втеча у слово», яку теж розглянуто як конструкт досвіду втечі, дається важко. Трансляцію провідних мотивів автор підсилює за допомогою мовно-стилістичних засобів (епітети, метафори, повторення, бінарні опозиції). Важливим є і обраний тип нарації, який передбачає оповідь гомодієгетичного наратора в екстрадієгетичній ситуації від першої особи множини, що дозволяє оповідачеві продемонструвати ідентифікацію себе з рідним народом навіть перебуваючи на чужині. Обґрунтовано думку про те, що вдало обрана форма літературного репортажу, гібридного жанру на межі літератури та публіцистики, уможливила створення автором каналу між сирійським народом і Європою. Метою такого зв’язку є не лише показ німецькомовному читачеві одного з аспектів життя біженців, а й обґрунтування важливості зусиль, скерованих на припинення війни та подолання терористичного режиму.