У статті описано сучасний погляд на роль дефіциту йоду та селену в патогенезі захворювань щитоподібної залози (ЩЗ), зокрема її зобної трансформації та автоімунних тиреопатій. Відмічена кореляція вираженості патологічних змін зі ступенем йододефіциту. У зонах зниженого споживання йоду (<50 мкг на добу) 25-30% населення мають ту чи іншу патологію ЩЗ, серед яких найчастішою є ендемічний зоб. Другою за частотоювиникнення патологією ЩЗ є вузловий зоб, частота якого в ендемічних по зобу регіонах досягає 50-70% від усіх захворювань ЩЗ. Поєднаний дефіцит йоду і селену посилює проблему йодної недостатності, призводить до зростання частоти гіпертрофічних і гіперпластичних процесів у ЩЗ і автоімунних тиреопатій. Метою роботи було визначення вмісту йоду та селену в пацієнтів із доброякісною патологією ЩЗ. Матеріал і методи.Обстежено 81 пацієнта, віком від 19 до 69 років, яким проводили ультразвукове обстеження ЩЗ, визначали рівень екскреції йоду зі сечею церій-арсенітним методом у модифікації J.T. Dunn та ін. і рівень селену в сироватці крові спектрофлуориметричним методом. Результати. У 43,6% пацієнтів при різних видах зобної трансформації, колоїдному проліферуючому зобі, автоімунних тиреопатіях та їх поєднанні відзначено низький рівень йодної екскреції (150 мкг/л). У 76,5% пацієнтів виявлено значно знижений рівень селену в крові (<80 мкг/л), у 13,6% пацієнтів — субоптимальний (81-100 мкг/л) і лише в 9,9% пацієнтів — оптимальний (101-120 мкг/л). Також відзначено, що в пацієнтів із вузловою патологією ЩЗ, автоімунними тиреопатіями та при їх поєднанні зафіксовано дефіцит селену в порівнянні з контрольною групою (ехографічно незмінена ЩЗ). Висновок. Терапія препаратами йоду та селену під контролем їх вмісту виправдана в процесі тривалого спостереження за пацієнтами із зобною трансформацією ЩЗ і автоімунними тиреопатіями.
Мета. Вивчити частоту папілярних карцином щитоподібної залози з різними характеристиками в залежності від віку пацієнтів з урахуванням дати їх народження - до та після аварії на Чорнобильській АЕС. Матеріали і методи. Проведено ретроспективне дослідження щодо 4956 пацієнтів, оперованих з приводу папілярної карциноми щитоподібної залози в 1995 - 2014 рр. Результати. Найчастіше пухлини розміром 21 - 40 мм, категорії N1ab і М1, з інвазією в капсулу пухлини, інтра- чи екстратиреоїдною інвазією спостерігали у пацієнтів у віці до 18 років у порівнянні з дорослими пацієнтами, незважаючи на дату їх народження. У дітей та підлітків, народжених після аварії, рідше, ніж у дітей та підлітків, народжених до аварії, реєстрували мультифокальні карциноми та карциноми категорії N1ab. Висновки. Папілярні карциноми у дітей та підлітків, які народилися до та після аварії на Чорнобильській АЕС, є агресивнішими за папілярні карциноми у дорослих пацієнтів, проте за своїми клінічними характеристиками вони не відрізняються між собою, за винятком меншої частоти мультифокальних карцином і карцином категорії N1ab.
Останнім часом відзначено збільшення кількості випадків радіойодрезистентності високодиференційованих тиреоїдних карцином (ВТК), що проявляється у вигляді рецидивування хвороби в різні терміни після хірургічного лікування та терапії 131I. Мета — провести аналіз клінічних і цитоморфологічних характеристик, а також результатів хірургічного лікування рецидиву радіойодрезистентних метастазів (РРМ) ВТК, що виникли в пацієнтів після радикального первинного лікування. Матеріал і методи. Дизайн роботи — клінічне ретроспективне когортне дослідження 164 пацієнтів із ВТК, які проявили радіойодрезистентність після проведеного радикального лікування (тиреоїдектомія, терапія 131I та супресивна гормонотерапія) і перенесли повторну операцію в об’ємі видалення регіонарних лімфатичних вузлів. Результати. Пацієнти, у яких було виявлено радіойодрезистентне рецидивування злоякісного процесу, становили групу з більш агресивними та розповсюдженими пухлинами. Аналіз первинних характеристик ВТК показав, що в половині спостережень (47,0%) пухлина виходила за межі капсули (pТ3, pT4a і pT4b) а в 63,4% пацієнтів були присутні метастази в лімфатичні вузли шиї. У 135 спостереженнях (82,3%) злоякісність була підтверджена цитологічним дослідженням лімфовузла, а у 29 спостереженнях (17,7%) проведення біопсії було технічно ускладнено і діагноз підтверджувався непрямими ехографічними ознаками злоякісності. Висновки. Наявність лімфогенних локальних РРМ ВТК, що рецидивують, є неповною відповіддю на попередню терапію та показує особливості біології раку. Ретельний аналіз більшої кількості факторів, пов’язаних із захворюванням, може знизити ризики повторної операції з приводу локальних РРМ. Своєчасне виконання радикальної дисекції рецидивних метастазів дозволило отримати відмінну відповідь у 108 спостереженнях (72,0%). Вищу ефективність повторних дисекцій шиї щодо радіойодрезистентних рецидивів ВТК показав системний компартментальний підхід порівняно з операціями локального характеру типу «berry picking».
12 December 2018 in INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine)
У статті описані сучасні уявлення про патогенез виникнення різних типів вузлових утворень щитоподібної залози (ЩЗ). Наданий алгоритм діагностики захворювань ЩЗ, що спрямований на верифікацію морфологічної структури зоба до початку лікування, із метою прийняття правильного рішення щодо показань до хірургічного лікування та його обсягу. Розглянуті основні методи як консервативного, так і хірургічного лікування вузлової патології ЩЗ. Визначені питання особливостей лікувальної тактики вагітних із вузловими утвореннями ЩЗ.