Статтю присвячено дослідженню практик щоденних трапез, їжі та напоїв як важливої складової духовно- го, дисциплінарного й господарського життя єзуїтських спільнот Львова і Станіславова у XVIII ст. Актуаль- ність теми зумовлена необхідністю розширення історії Товариства Ісуса за межі освітньої, місіонерської та адміністративної діяльності й звернення до повсякденних практик, через які відтворювалася внутрішня орга- нізація єзуїтського дому. Основна гіпотеза полягає в тому, що харчування і спільні трапези були не другорядною побутовою сферою, а частиною системи духовної дисципліни, турботи про здоров’я, взаємної відповідальнос- ті та забезпечення щоденної діяльності спільноти. «Хліб насущний» розглядається як результат продовольчо- го циклу, що охоплював нормативне регулювання, ресурсне забезпечення, закупівлю, зберігання, приготування, порціонування та споживання. Джерельну основу становлять нормативні тексти Товариства Ісуса, історіографічні праці та документи Jezuickiego Archiwum Cyfrowego. Особливу увагу приділено «Inwentarz kolegium lwowskiego», rkps 1016-I, nr 66, збірці контрактів 1762–1763 рр. і квитанції 1772 р. Інвентар фіксує запаси, кухонне начиння та інфраструктуру харчування, зокрема «Cellarium» (сховище запасів), «Bravatorium» (бровар) і «Refect. et Culina» (трапезна та кух- ня). Контракти засвідчують диференційовану організацію харчової праці за участю кухарів, пекарів, працівників бровару та допоміжного персоналу. Квитанція 1772 р. підтверджує зв’язок колегіуму з міським різником і його включеність до продовольчого ринку. Для Станіславова реконструйовано передусім фундаційно-маєткову основу колегіуму та його зв’язки з Тис- меничанами, Волосовом і Цуциловом. Водночас прямих доказів регулярного надходження конкретних продуктів із цих маєтків до колегіумної кухні наразі не виявлено. Порівняння двох осередків показує поєднання нормативної дисципліни, власних ресурсів, міського постачання, спеціалізованої праці та сезонного планування. Отже, дослі- дження «хліба насущного» дає змогу розкрити щоденне духовне життя єзуїтів через матеріальні й господарські практики, що забезпечували функціонування спільноти та спільну трапезу.