Статтю присвячено комплексному дослідженню ролі інститутів громадянського суспільства у процесах формування та реалізації соціальної політики, спрямованої на забезпечення соціальної безпеки. В умовах зростання соціальних ризиків, нерівності та нестабільності, зокрема в контексті воєнної агресії проти України, актуальність дослідження потенціалу інститутів громадянського суспільства у зміцненні соціальної стійкості та добробуту населення є беззаперечною. У статті обґрунтовано, що інститути громадянського суспільства виступають важливим елементом не лише у формуванні суспільного запиту на соціальну політику, але й у її безпосередній реалізації. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння громадянського суспільства та його функцій. Розглянуто особливості взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади, підкреслено важливість як конструктивного партнерства, так і можливості критичного впливу на державну політику з метою її вдосконалення. Основну увагу приділено визначенню ключових функцій інститутів громадянського суспільства в соціальній сфері, серед яких: представництво інтересів різних соціальних груп, моніторинг і контроль за ефективністю соціальних програм, освітньо-просвітницька діяльність, а також ініціювання та реалізація власних соціальних проєктів. На прикладі України показано етапи формування державної політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства та взаємодії влади з громадськістю. У статті розмежовано ролі держави та громадянського суспільства в забезпеченні соціальної безпеки. Визначено основні напрями соціальної політики, що безпосередньо впливають на соціальну безпеку, включно із соціальним захистом, охороною здоров’я, освітою, ринком праці та житлово-комунальним господарством. Розкрито сутність понять «соціальна безпека суспільства» та «соціальна безпека людини», виокремлено їхні ключові критерії. Значну увагу приділено аналізу впливу інститутів громадянського суспільства на соціальну безпеку через зміцнення соціальної згуртованості, захист прав вразливих груп, підвищення стійкості до криз і сприяння соціальній інтеграції.