Традиційна парадигма історії мови тривалий час обмежувалася дослідженням її структурних рівнів - фонології, морфології, синтаксису та семантики, тоді як соціолінгвістичні та прагматичні аспекти функціонування мовних одиниць в історичній ретроспективі розглядалися як фактично неіснуючі. Сучасний антропоцентричний поворот зумовив інституціоналізацію історичної прагмалінгвістики як самостійної галузі, що фокусує увагу на смислотворчих процесах у контекстах минулого з обов'язковим урахуванням чинника користувачів мови. Центральним завданням історичної прагмалінгвістики є з'ясування того, як мовці минулих епох використовували слова та речення для комунікації, як передавали значимість мовленнєвого акту (далі - МА) та досягали порозуміння у неоднозначних випадках. Дослідження еволюції мовленнєвих жанрів пов'язане з подоланням складних гносеологічних перешкод, оскільки історія мови є надзвичайно складною горою для підйому, на яку дослідники змушені сходити з різним методологічним спорядженням та починати з будь-якого схилу, усвідомлюючи, що вони можуть бути по-різному слизькими та підступними. 1.