Стаття зосереджена на аналізі проблем, що пов’язані із забезпечення збереження, функціонування та розвитку наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Актуальність дослідження полягає в тому, що такі дослідницькі інфраструктури (ДІ) є унікальними та єдиними, до яких застосовано системний підхід з боку держави. На відміну від європейського, українське законодавство передбачає різні форми існування та функціонування дослідницьких інфраструктур. Така різноманітність форм спричинена необхідністю забезпечення фінансової підтримки державою інфраструктур, а також цілями, на реалізацію яких, спрямована діяльність ДІ. Наукові об’єкти, що становлять національне надбання – це єдині об’єкти дослідницької інфраструктури, статус яких законодавчо визначений, існує державне регулювання господарських відносин, а також, зобов’язання з боку держави забезпечувати збереження, утримання та розвиток наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Також, на сьогоднішній день чітку систематизацію та вичерпний перелік мають лише ДІ, які існують у формі наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Це пов’язано, в першу чергу, з тим, що законодавчо закріплена обов’язковість надання статусу такого об’єкта розпорядчим актом Кабінету Міністрів України та ведення відповідного реєстру Міністерством освіти і науки України. Однак, незважаючи на це існують проблеми як законодавчого забезпечення, так і фінансування діяльності таких інфраструктур. Недостатнє фінансування може призвести до зниження якості наукових досліджень, а також до втрати цінних наукових об’єктів. Крім того, існує ціла низка інших проблем, про які йдеться у статті: кадрові проблеми, що особливо гостра стали відчутними після еміграції за кордон значної кількості науковців, недостатній доступ до даних, пошкодження:в результаті збройної агресії рф.