Серед найважливіших проблем соціально-економічного розвитку суспільства особливе значення належить ефективному використанню земле-ресурсної сфери, від якої залежить економічна, соціальна, екологічна безпека держави та рівень життя населення. Негативні тенденції, що спостерігаються у процесі використання земель, вимагають нових організаційно-правових підходів щодо регулювання землекористування і створення економічних стимулів раціонального використання та охорони земель в Україні. В даній статті розглянуто поняття та функціонування «землекористування» як природну, правову та економічну категорію. Розкрито суть і формування інтегрованої системи природоохоронного землекористування, яка включає: частину єдиного земельного фонду (земельна територія, земельна ділянка та права на них), що надана державою або набута у власність чи оренду окремим власником чи користувачем, межі якої визначені на місцевості; земельний об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин, на який землекористувачу виданий документ, що посвідчує право на землю з визначеними межами, площею, складом угідь, майнових об’єктів та за необхідністю з геодезичними координатами межових знаків, що визначені в натурі та процес використання людиною (суспільством) інтегрального потенціалу природної території. Досліджено поняття та сутність «земельно-територіальний ресурс». Ключові слова: земля, земельна ділянка, землекористування, землеустрій, сільськогосподарське та природоохоронне землекористування, територія.