Мета. Систематично проаналізувати динаміку та структуру виробничого травматизму в Україні на основі офіційних даних Державної служби статистики України за 2023-2025 роки, визначити нові фактори ризику в умовах воєнного стану та обґрунтувати стратегічну роль міжсекторальної співпраці у профілактиці виробничого травматизму. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний епідеміологічний та статистичний аналіз виробничого травматизму в Україні та стану системи охорони праці на основі офіційних даних Державної служби статистики України (Держстат), звітів Державної служби України з питань праці (Держпраця), Центрів громадського здоров'я, а також аналітичних звітів Міжнародної організації праці та ВООЗ. Застосовано методи системного аналізу, математико- статистичні методи, контент-аналізу нормативно-правової бази та описової епідеміології. Результати. Дослідження виявило суттєві зміни етіології та структури виробничого травматизму в Україні. Аналіз даних демонструє, що в західних областях України, які стали основними регіонами для переміщення бізнесу та внутрішньо переміщених осіб, найбільший рівень травматизму фіксується у сферах переробної промисловості, сільського та лісового господарства, а також транспорту і логістики. До класичних причин, таких як дорожньо-транспортні пригоди, падіння з висоти та дія рухомих механізмів, додалися специфічні фактори воєнного часу. Встановлено, що ефективна профілактика вимагає синергії між Державною службою України з питань праці, Міністерством охорони здоров'я, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, роботодавцями та освітніми закладами. Окремо виділено вагому роль інтеграції програм психосоціальної підтримки, зокрема Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) у корпоративні протоколи безпеки. Висновки. Мінімізація виробничого травматизму в умовах війни неможлива без повної інституціоналізації міжсекторальної взаємодії, що передбачає синхронізацію зусиль державних регуляторів, медичного сектору та соціальних партнерів, зокрема роботодавців і профспілок для забезпечення стійкості системи охорони праці та здоров’я.