Хлібопекарська галузь залишається однією з ключових у харчовій промисловості України, оскільки забезпечує населення продуктом першої необхідності та виконує важливу соціально-економічну функцію в системі продовольчої безпеки. В умовах воєнних дій її функціонування відбувається під впливом високої невизначеності, що супроводжується зростанням фінансових ризиків, втратою частини виробничих потужностей, порушенням логістичних зв’язків, скороченням чисельності населення та зниженням платоспроможного попиту. Додатковий негативний вплив формує підвищення витрат на сировину, енергоносії, оплату праці, а також дефіцит обігових коштів і ускладнення взаєморозрахунків із торговельними мережами. Метою дослідження є оцінка сучасного фінансового стану хлібопекарських підприємств України в умовах воєнних викликів, а також визначення стратегічних напрямів зміцнення фінансової стійкості й адаптації підприємств до нестабільного економічного середовища. Авторський внесок полягає у комплексному аналізі фінансових показників діяльності підприємств галузі на основі поєднання різних методичних підходів, а також у виявленні ключових тенденцій і дисбалансів у структурі активів і пасивів, ліквідності та фінансовій стійкості. Наукова новизна полягає у систематизації сучасних проблем стратегічного розвитку підприємств хлібопекарської галузі в умовах воєнної економіки, а також у встановленні взаємозв’язку між змінами структури капіталу, рівнем ліквідності та фінансовою стійкістю підприємств. Практичне значення результатів визначається можливістю використання запропонованих підходів і рекомендацій для підвищення ефективності діяльності підприємств, зокрема через оптимізацію витрат, розвиток енергоефективності, диверсифікацію продукції, удосконалення логістики, впровадження бюджетування та сценарного планування. Основні результати відображають тенденцію до скорочення кількості підприємств, передусім великих і середніх, зниження виробничого потенціалу та звуження внутрішнього ринку. Фінансовий стан підприємств характеризується низьким рівнем капіталізації, домінуванням короткострокових зобов’язань, недостатньою ліквідністю та високою залежністю від позикових ресурсів. У цих умовах підвищення фінансової стійкості пов’язується з необхідністю посилення адаптивності підприємств, впровадження сучасних управлінських інструментів і забезпечення системної державної підтримки галузі.