Володимир Олексійович Заросило

Володимир Олексійович Заросило

Auto-generated profile, based on publicly available information

Володимир Олексійович Заросило

ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом

Research Focus & Metrics

Academic Career Length

9Years (2018-Present)

(Calculated once Scilit publication data is synced: current year − year of first publication + 1)

Representative Publications

View All Publications
11 July 2024 in Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки
Verified
Journal Article
Open access
PDF file
ВЗВолодимир Заросило
Володимир Заросило
ВЧВладислав Чалчинський
Владислав Чалчинський
СРСергій Рибченко
Сергій Рибченко
У статті розглядаються питання розвитку та впровадження електронного урядування в Україні, а також висвітлено основні цілі, шляхи реалізації та проблемні питання. Проаналізовано основні етапи становлення е-урядування починаючи з 2011 року, серед яких виокремлено п’ять основних. Закцентовано увагу на поступальному розвитку електронного урядування та зазначено, що на сучасному етапі розвитку держави більшість із зазначених етапів пройдено, однак все-таки необхідно звернути увагу на окремі аспекти, які знижують ефективність застосування електронного урядування. Серед ключових проблем, що гальмують реалізацію електронного урядування загалом та поширення електронних послуг в Україні, зокрема виділяють такі фактори: недостатня забезпеченість населення ґаджетами, слабке покриття інтернетом окремих територій, шахрайство в мережі, низький рівень володіння цифровими навичками серед населення, зокрема щодо вразливих груп. Сформульовано пропозиції щодо подолання цих перешкод, зокрема через використання таких інструментів: поширення комп'ютерної грамотності серед різних груп населення, залучення ЗМІ до інформаційних кампаній, комп'ютеризація освітніх закладів тощо. Окреслено перспективи подальших дослідження, які полягають у комплексному аналізі проблем та перешкод у реалізації електронного урядування в Україні, розробці рекомендацій щодо вдосконалення наявних електронних сервісів в Україні та вивчення шляхів подолання кіберзлочинності та захисту персональних даних.

29 November 2023 in Expert Paradigm of Law and Public Administration
Verified
Journal Article
Open access
PDF file
ВЗВолодимир Олексійович Заросило
Володимир Олексійович Заросило
ВЗВіталій Володимирович Заросило
Віталій Володимирович Заросило
ТЄТетяна Володимирівна Євчук
Тетяна Володимирівна Євчук
У статті розглядається питання щодо діяльності бізнесу в Україні в умовах повномасштабної агресії Російської Федерації та напрямів збереження і релокації підприємств. Військові дії в Україні крім того, що призвели до великих втрат серед населення, знищення та пошкодження інфраструктури підприємств, житла громадян та інших негативних наслідків вплинули і стан бізнесу та діяльність підприємств. Певна кількість підприємств, які працювали на території Східної частини України змушені припинити свою діяльність. Частина з них знищена фізично і питання про їх відновлення не може вирішуватися. Інші частково знищені але можуть бути відновлені після звільнення від окупантів. Частина підприємців прийняла рішення про релокацію своїх підприємств на територію Західної України. Зазначений процес продовжується і зараз, адже такі області як Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська кожного дня піддаються обстрілам в результаті яких відбуваються руйнування та загибель і поранення цивільних осіб. Тому питання про передислокацію підприємств вирішується багатьма підприємцями. Зазначена стаття присвячена проблемам релокації підприємств , а також шляхам вирішення зазначених проблем. Визначено також і питання щодо відновлення діяльності підприємств на окупованій території, яке здійснюють окремі підприємці. Сформовано законодавство, яке передбачає розрив усіх господарських та інших зв’язків з підприємцями, які вирішили відновити виробництво і працювати на окупантів. Зазначені підприємці визнаються колаборантами і підлягають кримінальний відповідальності. У статті розглянуто більшість проблемних питань, які виникають під час здійснення релокації підприємств на території України. Разом з тим слід зазначити, що є певний відсоток підприємств, які здійснюють релокацію за кордон. Питання такої релокації не розглядалося. До проблем, які виникають у підприємців віднесено наступні: ––наявність та достатність коштів для вирішення питання про релокацію, враховуючи те, що відповідними рішеннями уряду релокація повинна здійснюватися безкоштовно; ––вирішення проблем з місцем розташування підприємств на новому місці, яке має бути відповідним для обраної діяльності; ––вирішення проблем з органами місцевої влади та місцевого самоврядування стосовно податків, розташування підприємств та т. ін.; ––вирішення проблем з кадрами підприємств, перевезення, переселення приймання на роботу місцевих робітників та т. ін. ––вирішення проблем з постачанням сировини і матеріалів для повноцінного функціонування підприємств. У статті також розглянуто окремі шляхи вирішення зазначених проблем, до яких належать: –– надання кредитів для підприємців відповідно до рішення Кабінету Міністрів України; ––звільнення від оподаткування також відповідно до рішення уряду; ––можливість використання частини прибутку на розвиток і становлення підприємств; ––встановлення окремих пільг стосовно місцевих податків і зборів. Іншим шляхом вирішення проблем релокації визначено надання кредитів за схемою 5–7–9, яка також розроблена урядом для стабілізації діяльності нових підприємств та підтримання підприємців. Додатковим шляхом щодо вирішення проблем релокації підприємств визначено приватизацію, яка може проводитися...

30 June 2025 in Scientific works of National Aviation University Series Law Journal "Air and Space Law"
Verified
Journal Article
Open access
PDF file
ВЗВолодимир Заросило
Володимир Заросило
ОБОлена Бондаренко
Олена Бондаренко
ASAnna Shlapak
Anna Shlapak
VZVolodymyr Zarosylo
Volodymyr Zarosylo
Метою статті є всебічне дослідження особливостей процесу ідентифікації трупів загиблих осіб та військовослужбовців в умовах воєнного стану, визначення основних проблем, які виникають під час здійснення цих процедур, а також формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення методів ідентифікації, міжвідомчої взаємодії та нормативно-правового забезпечення з урахуванням сучасних викликів та міжнародного досвіду. Методи дослідження: в ході написання роботи використовувалися різні методи дослідження – як загальнонаукові, так і спеціальні. Особливу увагу приділено спеціальним, а саме судово-медичним та криміналістичним методам. Також застосовувалися статистичні методи для аналізу ефективності ідентифікації. Обов’язковим був аналіз нормативно-правової бази України та міжнародного гуманітарного права. Результати: в даній статті встановлено, що найбільш ефективними методами ідентифікації загиблих у воєнний час є ДНК-аналіз, судово-медична експертиза, а також аналіз особистих речей. Виявлено, що складність ідентифікації зростає при значних пошкодженнях тіл. Велику роль відіграє комплексна взаємодія між військовими структурами, судово-медичними установами та гуманітарними організаціями. Визначено потребу вдосконалення нормативно-правового регулювання процесів ідентифікації в умовах воєнного стану. Обговорення: проаналізовано, що ідентифікація тіл загиблих у воєнний час потребує системного підходу із застосуванням сучасних технологій, зокрема ДНК-експертизи. Також підкреслено важливість оперативної координації між ЗСУ, судово-медичними експертами та органами влади. Було наголошено на проблемах доступу до відповідного обладнання та недостатній кількості фахівців у зоні бойових дій. Обговорювалася необхідність удосконалення законодавчого забезпечення процедур ідентифікації в умовах війни.

30 December 2025 in Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки
Verified
Journal Article
Open access
PDF file
VZVolodymyr Zarosylo
Volodymyr Zarosylo
AHAnna Havryushenko
Anna Havryushenko
OMOksana Melnyk-Limonchenko
Oksana Melnyk-Limonchenko
ВЗВолодимир Заросило
Володимир Заросило
ГГГанна Гаврюшенко
Ганна Гаврюшенко
The article is devoted to a comprehensive study of international criminal offenses committed by members of the Armed Forces of the Russian Federation on the territory of Ukraine in the context of the armed aggression that has been ongoing since 2014 and escalated into a full-scale invasion in February 2022. The research analyzes the legal nature and essence of the main categories of international crimes defined by the Rome Statute of the International Criminal Court, including the crime of aggression, war crimes, and crimes against humanity. Special attention is given to the examination of the normative and legal foundations of international criminal liability, the historical prerequisites for the formation of the system of international justice, as well as the development of contemporary practice of the International Criminal Court in cases related to the aggression against Ukraine. The article analyzes the key directions of international response to the crimes of the Russian Federation, in particular the activities of the ICC, Eurojust, the UN Human Rights Council, joint investigation teams (JIT), and the national prosecution authorities of European states applying the principle of universal jurisdiction. Consideration is given to the precedent arrest warrants issued by the ICC against V. Putin, M. Lvova-Belova, S. Shoigu, V. Gerasimov and other individuals involved in the unlawful deportation of Ukrainian children and large-scale attacks on critical energy infrastructure. The article highlights the current challenges of proving international crimes, including documenting torture, sexual violence, and mass killings of civilians, as well as the difficulties associated with immunities of high-ranking officials of the aggressor state and the conflict between norms of international and national law. The necessity of improving the national criminal procedure in accordance with ICC standards and the case law of the ECtHR is substantiated, along with strengthening cooperation between Ukrainian and international judicial institutions and creating an effective mechanism for the exchange of digital evidence (OSINT, satellite imagery, open-source data). Based on the results of the study, promising directions for enhancing the effectiveness of the investigation of international crimes are identified, including the establishment of a special tribunal for the crime of aggression against Ukraine, development of an international reparations policy, unification of approaches to immunities of state officials, and the formation of a multi-level system ensuring the inevitability of punishment. Стаття присвячена комплексному дослідженню міжнародних кримінальних правопорушень, учинених військовослужбовцями Російської Федерації на території України у контексті збройної агресії, що триває з 2014 року та набула повномасштабного характеру з лютого 2022 року. У роботі здійснено аналіз правової природи та сутності основних категорій міжнародних злочинів, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду, зокрема злочину агресії, воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Окрему увагу приділено дослідженню нормативно-правових засад міжнародної кримінальної відповідальності, історичних передумов формування системи міжнародного правосуддя, а також розвитку сучасної практики Міжнародного кримінального суду у справах, пов’язаних з агресією проти України. Проаналізовано ключові напрями міжнародного реагування на злочини РФ, зокрема діяльність МКС, Євроюсту, Ради ООН з прав людини, спільних слідчих груп (JIT) та національних прокуратур європейських держав, які застосовують принцип універсальної юрисдикції. Розглянуто прецедентні ордери МКС щодо В. Путіна, М. Львової-Бєлової, С. Шойгу, В. Герасимова та інших осіб, причетних до депортації українських дітей і масованих атак на енергетичну інфраструктуру. У статті висвітлено актуальні проблеми доказування міжнародних злочинів, зокрема документування фактів катувань, сексуального насильства, масових убивств цивільного населення, а також труднощі, пов’язані з імунітетами вищих посадових осіб держави-агресора та колізією між нормами міжнародного і національного права. Обґрунтовано необхідність удосконалення національного кримінального процесу з урахуванням стандартів МКС і практики ЄСПЛ, посилення взаємодії між українськими та міжнародними органами правосуддя, створення ефективного механізму обміну цифровими доказами (OSINT,...

5 October 2026 in Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки
Verified
Journal Article
Open access
PDF file
ВЗВ. О. Заросило
В. О. Заросило
ОКО. О. Косиця
О. О. Косиця
ВЗВ. В. Заросило
В. В. Заросило
У статті досліджується юридична природа Антикорупційної стратегії як особливого інструменту реалізації державної антикорупційної політики. Обґрунтовується, що Антикорупційна стратегія не може розглядатися виключно як документ стратегічного планування, оскільки її функціональне призначення полягає у правовому закріпленні стратегічних цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. З огляду на особливості змісту, юридичної форми та механізму реалізації запропоновано розглядати її як спеціальний програмний правовий акт, що посідає особливе місце на межі нормативно-правового регулювання та стратегічного планування. Досліджено співвідношення Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми як стратегічного й операційного рівнів реалізації державної антикорупційної політики. Проаналізовано механізми координації, моніторингу та оцінювання реалізації Антикорупційної стратегії на 2021–2025 роки та Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки. Особливу увагу приділено розмежуванню моніторингу виконання окремих програмних заходів та оцінювання досягнення стратегічних результатів. Досліджено роль Національного агентства з питань запобігання корупції у координації реалізації, моніторингу та оцінюванні відповідних документів, а також значення Національної доповіді щодо ефективності реалізації державної антикорупційної політики. Виявлено інституційний ризик, пов’язаний із концентрацією в одному органі функцій координації, моніторингу та оцінювання, що актуалізує питання незалежності оцінювання результативності державної антикорупційної політики. Обґрунтовано, що якість правового регулювання у цій сфері залежить від здатності встановленої законодавцем моделі забезпечувати не лише виконання передбачених заходів, а й досягнення визначених стратегічних результатів.

29 August 2025 in Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки
Verified
Journal Article
Open access
PDF file
АПАнатолій Подоляка
Анатолій Подоляка
ІКІрина Курбатова
Ірина Курбатова
ВЗВолодимир Заросило
Володимир Заросило
Актуальним є дослідження проблеми забезпечення реальної, а не декларативної незалежності судової влади в Україні, що набуває особливої ваги в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації та реалізації стратегічного курсу на європейську інтеграцію. Стаття висвітлює проблему недостатньої ефективності існуючих кримінально-правових та процесуальних механізмів протидії втручанню в діяльність суддів. Автор наголошує, що лише неупереджений та безсторонній суд здатен виконати своє головне завдання – здійснення правосуддя, а будь-який незаконний вплив на суддів підриває основи правової держави та довіру суспільства до системи правосуддя.У статті обґрунтовується необхідність комплексного підходу до захисту суддівської незалежності, що має поєднувати як норми матеріального, так і процесуального права. Методами дослідження були формально-юридичний, що дозволив проаналізувати положення Конституції України, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя»; системно-структурний, який застосовувався для вивчення системи гарантій незалежності суддів як єдиного цілого; а також метод аналізу наукової доктрини та емпіричних даних, зокрема звітів Вищої ради правосуддя, що дало змогу виявити типові форми втручання та проблеми правозастосування.У статті аналізується склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376 КК України «Втручання в діяльність судових органів», зокрема його об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони, суб'єкт та потерпілий. Автор статті вважає, що чинна редакція цієї норми є неповною та потребує вдосконалення. Особлива увага приділяється поняттям «правосуддя» та «втручання», а також аналізу процесуальних гарантій, серед яких ключова роль відводиться Вищій раді правосуддя, інституту відводу (самовідводу), заходам безпеки щодо учасників судочинства та потенціалу діджиталізації правосуддя, зокрема функціонуванню Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У роботі зроблено висновок, що ефективна протидія тиску на суд можлива лише за умови синергії надійних кримінально-правових заборон та дієвих процесуальних механізмів, адаптованих до сучасних викликів, зокрема воєнного стану. Встановлено доцільність розширення кола потерпілих від втручання та посилення відповідальності за такі діяння, вчинені спеціальними суб'єктами. Автор пропонує власні пропозиції щодо вдосконалення кримінального та процесуального законодавства, спрямовані на створення більш надійного правового щита для захисту незалежності судової влади в Україні.