The statistics of rabies cases in Volyn, Lviv, and Zakarpattia oblasts of Ukraine from 2012 to 2016 were analyzed to establish spatial–temporal distribution of rabies endemic outbreaks and to identify causes of widespread infections among wild and domestic animals. The occurrence of rabies outbreaks in wild and domestic animals in Ukraine was also assessed to determine the effectiveness of oral rabies vaccination (ORV) efforts. According to our analysis, parenteral vaccination of domestic animals and ORV campaigns in foxes have proved unsuccessful in providing a sustainable, long-term reduction in endemic rabies outbreaks. ORV campaigns in foxes were deemed ineffective based on our studies of the endemic rabies outbreaks in Volyn, Lviv, and Zakarpattia oblasts in 2012–2016. The current rabies prevention system (parenteral vaccination) failed to offer protection to domestic animals based on our review of the occurrence of endemic rabies outbreaks in dogs and cats. ORV campaign shortcomings and their causes must be identified in order to provide maximum rabies vaccine coverage for dogs and cats. Altogether, the results presented here provide information that can assist public health agencies to devise more effective disease control plans to curtail the spread of rabies in domestic animals and wildlife in Ukraine.

MEEREB is an inter-regional network of countries from North Africa, Europe, the Middle East and Central Asia that work together with the aim of improving rabies control and prevention at local, regional and global level. MEEREB members met for the third time in 2015 in France (Lyon) to review the current rabies situation within the network and to discuss the way forward the prospect of a One Health approach against rabies. Dogs were the main vector of transmission in all MEEREB countries except for Croatia and Serbia where foxes represented the primary source. The number of rabies animal cases reported in 2014 varied substantially between countries with Ukraine reporting the highest number of animal cases. Human cases still occur in North Africa and all Middle East and Eurasian countries while no cases of human rabies were reported in Croatia, Serbia and Romania, although cases of rabies were identified in both dogs and foxes in 2014. Participants concluded that MEEREB can act as a think-tank where countries can share data, information, experiences and best practices to jointly address challenges in rabies control and prevention. They called for elimination of dog-transmitted rabies through vaccine and rabies immunoglobulin stockpiles and implementation of a One Health approach to achieve rabies's eradication.

The aim of the work is to analyze the epizootological and epidemiological aspects of rabies in the last 20 years, to evaluate critically the achievements and problems in this direction, to point out the shortcomings and to outline the main ways of overcoming them. Epizootological and epidemiological methods of research were used in this work. The analysis of the epizootic situation with rabies for the period 1999–2018 showed that 33079 animals suffered from rabies, 19687 (59.5%) of them were domesticated animals, 13392 (40.5%) were wild. The percentage of sick animals with the highest rates of morbidity from the total number of patients is: for cats – 25.3%, for dogs – 19.3%, for cattle – 13%, for foxes – 36.7%. The disease was registered in 10 species of domestic animals and 18 species of wild ones. Among wild animals, the highest incidence was recorded among foxes – 12,136 animals or 90.6%, high incidence of rabies – raccoon dogs – 507 or 3.78%, martens – 363 or 2.7%, wolves – 158 animals, or 1.17%. The study of seasonality for this disease showed the maximum manifestation in the autumn-winter period. All regions with a high tense of epizootic situation with rabies are interconnected (mainly the eastern, northern and central regions of Ukraine). The low tenseness of the epizootic situation is observed mainly in the western regions. During the analyzed period in Ukraine, 58 people died from rabies. The number of bites animals suspected of developing rabies disease was estimated from 879 (2016) to 3983 (2007). Such a large number of bites in 2007 is logical, since the number of sick animals in this period was the highest. Antirabies assistance needed 6,373 people (2014) up to 110 202 (2003). Vaccination was subject to 14.8% (14,149 people in 2006) and 23.3% (16,131 people in 2017). The epizootic rabies situation among dogs and cats requires more active legislative intervention regarding the full coverage of these animals by vaccination. The seasonal component in the manifestation of the disease is partly due to the activity of young animals of stray dogs and cats. Although some successes have been achieved in the oral vaccination of wildlife (in some areas), however, for the most part, full coverage of the area has not been achieved. As the results of this work show, the proportion of animals covered by vaccines was insufficient to control and eradicate the disease in the wild. The authors of the article note that the mandatory vaccination of bovine animals in areas where such animals go to grazing in the warm season should be national. The number of cattle in patients with rabies during the analyzed period was 21.89% (third place after cats and dogs in the category of pets). Аналіз епізоотичної ситуації зі сказу за період 1999–2018 рр. (таблиця 1) показав, що загалом на сказ захворіло 33079 тварин, із них 19687 (59,5%) тварин – свійські, 13392 (40,5%) – дикі. Вивчення сезонності за цього захворювання показало максимальний його прояв у осінньо-зимовий період. За аналізований період в Україні від сказу померло 58 людей. Ситуація зі сказу серед собак і котів вимагає більш активного законодавчого втручання щодо повного охоплення цих видів антирабічними щепленнями. Проведення пероральної вакцинації серед диких м’ясоїдних тварин в Україні показало, що частка охоплених щепленнями тварин виявилася недостатньою для контролю й викорінення хвороби у дикій природі.

Implementing biosecurity measures in the pig production is crucial to optimize animal health and reduce antimicrobial usage. A legal framework may help to ensure all stakeholders understand the need of biosecurity measures and to implement them correctly. Limited knowledge is available about how implementation of biosecurity measures is regulated in European countries. Therefore, the aim of this study was to identify which biosecurity measures were mandatory by national legislation and/or by pig sector organizations of European countries for the intensive pig production under normal circumstances (i.e. no (threat of) disease outbreaks). A questionnaire including 51 biosecurity measures, 32 on external and 19 on internal, was developed and sent to national country representatives. Twenty-four European countries, of which 18 belonging to the European Union, indicated which biosecurity measures were mandatory by law. Four countries, France, Spain, Italy and Romania had a single national pig-specific biosecurity legislation, while in the other countries multiple legislations had to be consulted to complete the questionnaire. In general, there was a high heterogeneity in the number of measures that were mandatory by law per country. Most biosecurity measures addressed in the national legislation focused on external biosecurity and were measures that can be easily audited when conducting a farm visit such as the presence of a hygiene lock, fencing around the farm and the existence of documentation. A significant (p < 0.001) positive correlation was observed between the presence of external and internal biosecurity measures in the legislation. Yet, no significant association was observed between the number of biosecurity measures present in the national legislation and the size of the pig production. Fourteen countries indicated which biosecurity measures were required by pig sector organizations for intensive pig farms. The median number of biosecurity measures mandatory by pig sector organizations but not by law was 13 with a minimum of one measure in Germany and a maximum of 24 in Croatia. Different countries apply different strategies to increase the level of biosecurity. Further research is needed to investigate the impact of the different strategies on the implementation of biosecurity on intensive pig farms in the countries.

The article presents data on serological studies of 573 sera samples of cattle that were collected from the farms affected by leptospirosis in different regions of Ukraine in the period of 2014–2015. Samples were investigated by the microscopic agglutination test (MAT), which was conducted within eight serological groups of Leptospira and nine serovars: Sejroe (serovars polonica and hardjo), Hebdomadis (serovar kabura), Tarassovi (serovar tarassovi), Pomona (serovar pomona), Grippotyphosa (serovar grippotyphosa), Canicola (serovar canicola), Icterohaemorrhagiae (serovar copenhageni), and Australis (serovar bratislava). The circulation of L. interrogans serovar hardjo among cattle has been observed in all 11 regions of Ukraine investigated within 25.8–60.0% of the leptospirosis-positive serum samples in these regions. Antibodies in the cattle sera against serovar hardjo (serogroup Sejroe) were detected in 139 of the 370 cows reacting positively in MAT. Overall, they were detected in 24.3% animals out of the total of 573 cows investigated. These are the preliminary results, however, in our opinion, they should allow to include the serovar hardjo in a standard panel of strains for MAT in Ukraine.

Протягом багатьох десятирічь територія України залишалася ендемічною щодо сказу. У певні історичні періоди епізоотичний процес сказу розвивався із почерговим включенням різних видів тварин у ролі джерела та резервуару для вірусу, що цікавило багатьох вчених. Тому метою нашої роботи було зібрати достовірні архівні дані в хронологічному порядку щодо поширення сказу як серед тварин, так і серед людей та провести ретроспективний аналіз епізоотичної ситуації зі сказу починаючи з 1950 року на території України. Провівши ретельний збір архівних даних ми виявили, що за останні 70 років джерела збудника сказу змінювались від домашніх м’ясоїдних до диких і навпаки з трьома основними піками епізоотій. Перший і найбільший за весь досліджуваний період пік був зафіксований в 1951 році (3 724 випадки) і спричинений поширенням сказу виключно через собак. Другий пік з меншою летальністю зафіксували в 1979 році (1 594 випадки), коли домінуюча роль у поширенні сказу перейшла до лисиць, і, нарешті, третій пік в 2007 році (2 932 випадки) був спровокований поєднанням у ролі джерела збудника лисиць, собак і котів. Враховуючи значні піки і спади та різний ступінь участі домашніх і диких тварин у розповсюдженні збудника сказу, ми встановили п’ять історично важливих етапів розвитку епізоотичного процесу: етап «міського» або «собачого» сказу (1950–1959 рр.), відносної стабільності (1960– 1969 рр.), «сильватичного » або «лисячого» сказу (1970–1990 рр.), відносного благополуччя (1991–1999 рр.) та експансії (2000– 2019 рр.). На етапі «міського» сказу показовим була участь собак у ролі джерела і резервуару вірусу, у цьому разі, в епізоотичному аспекті, собаки становили 54,3 % від усіх хворих тварин, коти – 1,58 %, а дикі (вовки, єнотоподібні собаки, єноти, куниці, шакали, рисі) – лише 0,05 %. Домашні тварини (ВРХ, ДРХ, свині та коні) становили інші 44,07 %, але були лише жертвами нападів і не забезпечували передачу вірусу сказу. В епідемічному значенні собаки в 89 % були джерелом сказу для людей. Етап «відносної стабільності» ознаменувався згасанням епізоотії по всій Україні і зниженням летальності до 140 голів за рік. Етап «сильватичного» або «лисячого» сказу визначався залученням в епізоотичний процес нового виду тварин – рудої лисиці. У цьому випадку частка диких упродовж етапу становила 33,9 %, котів – 17,7 %, а собак – 12 %. В епідемічному значенні основними джерелами сказу для людей були в 46,5 % – лисиці, в 34,2 % – коти, та в 11,8 % – собаки. Етап «відносного благополуччя» відзначився повторним спадом епізоотії і зростанням ролі собак та котів у епізоотичному процесі. Останній етап «експансії» мав місце на тлі зростаючої чисельності популяції та захворюваності домашніх м’ясоїдних до 44,6 % і лисиць до 36,5 %, що сприяло максимальному розповсюдженню вірусу і становить актуальну проблему сьогодення. Таким чином, якщо в період «міського сказу» вакцинація собак разом з регулюванням чисельності цих тварин дозволила знизити випадки сказу в 26 разів протягом 15 років, то в наш час регулювання чисельності лисиць і домашніх м’ясоїдних у поєднанні з пероральною вакцинацією диких та з парентеральною вакцинацією домашніх тварин, нажаль, не дає видимих результатів, тому на сьогодні вкрай необхідно не просто посилити якість антирабічних заходів, а й збільшити їх кількість, щоб охопити всі три основних джерела збудника...