П. Г. Давидов

П. Г. Давидов

Auto-generated profile, based on publicly available information

П. Г. Давидов

Донецький національний медичний університет

Research Focus & Metrics

Academic Career Length

6Years (2021-Present)

(Calculated once Scilit publication data is synced: current year − year of first publication + 1)

Representative Publications

View All Publications
30 December 2021 in Духовність особистості: методологія, теорія і практика
Verified
Journal Article
Closed access
PDF file
ПДП. Г. Давидов
П. Г. Давидов
ОЦО. С. Цибулько
О. С. Цибулько
МХМ. І. Харламов
М. І. Харламов
У статті охарактеризовано сучасні тенденції розвитку вищої освіти, враховуючи домінантну роль концепції сталого розвитку. Оскільки освіта є невід’ємною частиною сучасного світу і покликана забезпечувати потреби різних і численних членів суспільства, функції і роль освіти також важливі і значні. У найбільш загальному вигляді роль освіти у суспільстві полягає у соціалізації та інкультурації його членів, тобто прилученні до культури. Саме освіта забезпечує передачу загальнозначимих знань та концептів соціального досвіду, моральних цінностей та етичних норм від старших поколінь до молодших. Не менш значущі інші функції освіти: комунікативна і когнітивна. Комунікація за допомогою освіти відбувається більш цілеспрямовано та індивідуалізовано, ніж через засоби масової інформації, друковані та електронні, або через виразні засоби, властиві різним жанрам мистецтва. Нарешті, когнітивна функція освіти полягає у сприянні пізнанню світу, передачі інформації. У сучасних умовах, коли суттєво зростають цілісність, складність та інтеграційний потенціал світової спільноти, рівень антропогенного впливу на навколишнє середовище, а також масштаби та темпи соціальних змін, будь-яке, навіть невелике відставання в людському розвитку може викликати дуже несприятливі наслідки. Саме освіта покликана не допустити цього розриву у темпах змін. Відповіддю освітньої системи на цю потребу сучасного світу стає формування цілісного світогляду, що передбачає новий спосіб мислення, а значить – і дії людини, яка знає, розуміє суспільство, вміє жити в сучасному світі з його різноманіттям культур і стилів життя, долає власні стереотипи, усвідомлює довгострокові наслідки своєї діяльності та здатна дати адекватну оцінку актуальним процесам життя. Отже, означені у статті тенденції сучасного розвитку системи вищої освіти виштовхують до нової парадигми освіти, ключову роль у якій відіграє інтеграція, комунікація та поліструктурність. Відкритість системи вищої освіти виявляється в постійному оновленні та сприйнятті нових викликів, що і є перспективою подальших досліджень.

1 January 2025
Verified
Journal Article
Closed access
МУМ. Одеса Державний Заклад «Південноукраїнський Національний Педагогічний Університет Імені К.д. Ушинського»
М. Одеса Державний Заклад «Південноукраїнський Національний Педагогічний Університет Імені К.д. Ушинського»
СССвітлана Ситнік
Світлана Ситнік
ІСІрина Соколова
Ірина Соколова
МУМ. Харків Харківський Національний Медичний Університет
М. Харків Харківський Національний Медичний Університет
ПДПавло Давидов
Павло Давидов
МХМ.запоріжжя Мелітопольський Державний Педагогічний Університет Імені Богдана Хмельницького
М.запоріжжя Мелітопольський Державний Педагогічний Університет Імені Богдана Хмельницького
В умовах воєнного стану в Україні викладачі закладів вищої освіти стикаються з безпрецедентними викликами, що впливають не лише на організацію навчального процесу, а й на психологічне благополуччя, внутрішню мотивацію та здатність зберігати професійну ефективність. Резильєнтність, як здатність адаптуватися до труднощів, долати стрес та зберігати внутрішній баланс, набуває виняткового значення в таких умовах. У зв’язку з цим актуальним є дослідження психологічних особливостей резильєнтності викладачів ЗВО, зокрема, її взаємозв’язку з професійною життєстійкістю та соціально-демографічними характеристиками. Метою статті є визначення психологічних особливостей резильєнтності та професійної життєстійкості викладачів ЗВО в умовах війни. Завданнями є встановлення зв’язку між професійною життєстійкістю та змінними, що можуть на неї впливати: статтю, стажем роботи, форматом навчання, регіоном проживання та досвідом вимушеного переміщення. Результати дослідження вказують на те, що викладачі загалом мають достатній рівень резильєнтності, проте статистично значущі відмінності простежуються за статтю (вищі показники у чоловіків), педагогічним стажем (вище у більш досвідчених), форматом навчання (найвищі показники у викладачів дистанційного формату) та досвідом переміщення (вищий рівень у ВПО). За регіоном проживання суттєвих відмінностей не виявлено. Показники професійної життєстійкості також виявилися достатніми, із найвищим середнім значенням за шкалою «залученість» і найнижчим - за шкалою «прийняття ризику». Кореляційний аналіз виявив статистично значущі позитивні зв’язки між емоційною резильєнтністю та всіма складовими професійної життєстійкості, що підтверджує їхню взаємозалежність. Резильєнтність викладачів виявилася важливим психологічним ресурсом, який підтримує здатність зберігати мотивацію, відповідальність і ефективність навіть в умовах хронічного стресу. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні системних зв’язків між резильєнтністю та професійною життєстійкістю саме у педагогів вищої школи в умовах війни. Перспективи подальших досліджень передбачають розробку цілеспрямованих інтервенцій з розвитку резильєнтності серед освітян з урахуванням соціально-психологічних характеристик. Ключові слова: резильєнтність, війна, викладачі ЗВО, життєстійкість, соціально-демографічні характеристики, професійна життєстійкість.