Метою статті є удосконалення та формування теоретико-методологічних підходів до розвитку «зеленої економіки» в епоху глобальних змін. Проведено ґрунтовний аналіз сучасних трактувань дефініції «зелена економіка». Обґрунтовано, що діалектика концепції «зеленої економіки» виходить з ідей багатьох напрямів філософії, економічної та математичної теорії. Встановлено, що методологія та підбір методичного інструментарію для моніторингу та оцінки результативності реалізації концепції «зеленої економіки» базуються на взаємозв’язку між процесами пізнання розвитку «зеленої економіки» та економічними розрахунками, серед яких системи оцінок та міжнародні рейтинги. Доведено, що існуючі загрози та глобальні виклики потребують трансформації економічних моделей розвитку національних економік, в основу яких мають бути покладені природні ресурси та захист довкілля. Зазначено, що головною ідеєю трансформації національної економіки у повоєнний період є «кліматична модернізація» та реалізація принципів відновлення, зокрема стрімкий розвиток енергетичної галузі та логістики на принципах «зеленої економіки».
Кризові умови функціонування вітчизняної економіки ставлять особливий наголос на необхідності пошуку дієвих інструментів та механізмів подолання негативних тенденцій та забезпечення її відновлення. Одним із таких механізмів виступає активізація інноваційного підприємництва. За результатами дослідження було запропоновано розуміти інноваційне підприємництво як бізнес-діяльність, що ґрунтується на використанні передових технологій, пошуку нових продуктів і ринків, що формують додаткові конкурентні переваги, та сприяє розвитку суспільно-економічних відносин. Інноваційне підприємництво як специфічний вид підприємницької діяльності визначається рядом характерних ознак. Роль інноваційного підприємництва у розвитку соціально-економічних відносин визначає необхідність його активізації, що обумовлює доцільність ідентифікації драйверів розвитку інноваційного підприємництва. До найбільш вагомих драйверів розвитку інноваційного підприємництва, з огляду на вітчизняні реалії та європейський досвід, варто віднести наступні: удосконалення та модернізація інфраструктури інноваційного підприємництва, інтегрування підприємницької діяльності та наукового компоненту через створення та сприяння розвитку технологічних платформ, створення та розвиток транскордонних індустріальних парків, формування дієвої системи державної підтримки інноваційного підприємництва, удосконалення системи фінансової підтримки, розвиток культури інноваційного підприємництва. Врахування визначених драйверів розвитку є передумовою забезпечення ефективності управління у визначеній сфері.
Проаналізовано європейську політику сільського розвитку, яка пройшла тривалий період становлення і змін, що пов’язано з особливостями постійного реформування Спільної аграрної політики (САП) ЄС як базової для визначення цілей, пріоритетів і стратегій розвитку сільських територій, а також змін фокусів європейської регіональної політики. Узагальнено теоретичну базу категорії “сільський розвиток”, зокрема виділено методологічні підходи до дефініцій “село”, “сільські території”, “сільська місцевість”, розкрито сутність політики сільського розвитку з позиції її історичного внеску і доповнення до САП ЄС. Розглянуто концептуальні засади становлення політики сільського розвитку, які закладалися на різних етапах еволюції, визначали її роль і місце як “другого стовпа” САП ЄС. Відображено особливості та риси відмінності між політикою сільського розвитку і САП ЄС. Обґрунтовано теоретико-пізнавальні, історичні та інституційно-практичні передумови формування поточних і майбутніх соціально-економічних стратегій європейської політики сільського розвитку. Оскільки сільська місцевість характеризується неоднорідністю видів економічної діяльності, різноманіттям природно-кліматичних умов, специфікою наявного ендогенного ресурсного потенціалу, проведено оцінку заходів, які забезпечують конкурентоспроможність сільських територій з посиленням акценту на розвиток соціальних інновацій і активізацію ініціативи громад. Відображено особливості дії інституційних підходів ЄС щодо моніторингу, оцінювання і рекомендацій з реалізації Програм сільського розвитку, в тому числі на прикладі окремих країн –– членів ЄС. Виходячи з нових амбітних цілей ЄС щодо збереження і просування цінностей сільських територій досліджено механізм розподілу витрат, виокремлено прогресивні тенденції і пріоритети творення політики сільського розвитку на засадах сталості до 2040 р.