У статті проаналізовано психолого-педагогічну літературу стосовно ролі поняття «толерантність» у інклюзивному середовищі. Розкрито суть поняття «толерантність» та його основні психологічні та педагогічні аспекти ( структура, функції та етапи формування). На основі аналізу наукових статей та власних досліджень розглянуто теоретичні та практичні аспекти створення толерантного інклюзивного середовища у закладі загальної середньої освіти. Проаналізовано ключові педагогічні умови, необхідні для ефективної інтеграції дітей з особливими освітніми потребами в учнівський колектив. Окреслено основні напрямки діяльності педагогів щодо створення толерантного інклюзивного середовища для всіх учасників освітнього процесу. Окреслено роль батьків у налагодження толерантних відносин учнів у класному колективі. Науковці розглядають доречність розмежування прояву толерантності до будь-якої людини (до Іншого), яка відрізняється зовнішністю, психологічними особливостями, способом життя, національністю, расою, віросповіданням, ін., та інтолерантності – до її аморальних вчинків. Зазначено, що межею толерантності є порушення людиною норм загальнолюдської та суспільної моралі. Результати дослідження узагальнено у висновку, що оскільки феномен толерантності аналізується в різних науках, й існує досить значна кількість тлумачень цього поняття, варто визнати його складний, комплексний характер і залежність не лише від конкретної науки та соціальної ситуації її розвитку, а також розуміння науковцями важливості цього феномену для існування і розвитку суспільства і цивілізації в цілому. Зроблено висновок, що толерантність – це властивість особистості, що проявляється у доброзичливонеупередженому ставленні до інших людей, які можуть відрізнятися за будь-якими ознаками, як до рівних у всьому, які мають право на власну систему життєвих цінностей, принципів і світогляд та свободу обирати свій спосіб життя та досягнення щастя і не чинять моральне зло іншій людині.