Purpose. To establish changes in botanical composition, density and linear growth of components of legume-cereal agrophytocenoses with the participation of various leguminous and cereal perennial grasses in comparison with cereal grasses on different backgrounds of mineral fertilizer on sod-podzolic soils of Carpathian foothills. Methods. General scientific – hypotheses, induction and deduction, analogies, generalizations and special – field, laboratory, mathematical and statistical, computational and comparative. Results. Averagely over four years, the share of the deervetch in the crop with nitrogen-free fertilizition was the largest and ranged from 53-59% with the number of shoots 844-888 pcs/m2. The share of alfalfa sown and the density of its shoots were the lowest and ranged from 32-36% and 335-373 pcs/m2. Meadow clover in legume-cereal agrophytocenoses was well maintained only in the first 2-3 years of use with a share of 60-70%. Eastern galega was kept in grasslands for four years with a share of 36-40%. Legume components had a positive effect on the linear growth of cereal components. In deervetch-cereal stands on nitrogen-free backgrounds, it was 9-12 cm larger compared to the height of the same cereals in cereal mixtures. Conclusions. It is established that for four years the best in legume-cereal agrophytocenoses is kept horned, and alfalfa sowing is the worst. Meadow clover is well kept in grasslands only in the first three years of life. Eastern galega is well kept in grasslands, but with a smaller proportion than deervetch. The share of deervetch in the crop on the nitrogen-free fertilization backgrounds is the highest and ranges from 53 to 59% with a shoot density of 844-888 pcs/m2. The proportion of the alfalfa and the density of its shoots is the smallest – 32-36% and 335-373 pcs/m2 respectively.

The article examines the potential of buckwheat cultivation as an ecologically oriented crop, which, due to its biological and economic characteristics, can generate profits and contribute to improving the ecological state of production. Buckwheat, being a high-yielding and environmentally...

Сіножаті є джерелом високоякісних та дешевих кормів для тваринництва. Застосування добрив є одним з найефективніших заходів поліпшення сінокосів. Під їх впливом відбуваються спрямовані зміни умов зростання лучних рослин, що призводить до домінування цінних видів злакових трав. Тому метою досліджень було виявити основні фактори впливу органічних речовин у кормі злакового аг-рофітоценозу в умовах Прикарпаття. Наведено результати досліджень впливу удобрення на хімічний склад та якість корму фітомаси злакових травосумішок сінокісного використання. Вста-новлено, що на хімічний склад та якість корму рослинної маси впливають сезонні та річні зміни ви-дового складу та удобрення. Найбільший вміст сирого протеїну, обмінної енергії, кормових одиниць та найбільша забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном досліджуваних траво-сумішок спостерігалось при внесенні азотних добрив у дозі N75 та N150. Встановлено, що внесення на злаковий травостій мінеральних добрив у дозі N150P 60K90 з рівномірним розподілом азоту дає змогу отримати корм із вмістом сирого протеїну 16 %, сирого білка – 13,3 %, сирого жиру – 3,7 %, сирої клітковини – 28,5 %, без азотистих екстрактивних речовин – 41,6 %. Під впливом азотних добрив дещо збільшувався вміст сирої золи кальцію та магнію. На варіанті з внесенням N150 також дещо змінювалась і поживність корму та енергоємність, вміст кормових одиниць збільшився від 72–73% до 74–75 % при зоотехнічній нормі 80–90 %, а обмінна енергія в 1 кг сухої маси підвищилась від 8,0–8,1 до 8,2–8,3 МДж/кг при зоотехнічній нормі 8–9 МДж/кг. Порівнюючи мінеральний склад корму злакового травостою із зоотехнічними нормами, виявилось, що загалом він відповідав цим нормам та придатний для годівлі великої рогатої худоби.

Diabetes mellitus remains a major global health burden, and many patients do not achieve durable glycemic control despite modern pharmacotherapy. This narrative review synthesizes evidence on plant-derived strategies that may complement standard care, focusing on two clinically aligned domains: glucose-lowering medicinal plants and plant-based sugar substitutes that reduce dietary glycemic load. We summarize key mechanistic pathways, including inhibition of α-amylase/α-glucosidase, reduced intestinal glucose entry and absorption kinetics, glucose-dependent insulinotropic effects, improved insulin signaling, suppression of hepatic gluconeogenesis, and microbiota-linked effects. We critically appraise human evidence for selected botanicals (cinnamon, fenugreek, mulberry, gymnema, gynura, rosehip, and Jerusalem artichoke) and plant sweeteners (stevia and monk fruit). Overall, clinical effects are modest and heterogeneous; the most reproducible signals are observed for mulberry leaf in blunting postprandial glucose excursions, and for cinnamon, fenugreek, and gymnema, where meta-analyses suggest modest improvements in glycemic markers. Stevia and monk fruit are best supported as glycemically neutral sucrose substitutes, while inulin-type fructans show small-to-moderate benefits with sustained intake, limited by gastrointestinal tolerability at higher doses. Key gaps include a shortage of long-term randomized trials using standardized preparations and durable endpoints such as glycated hemoglobin. Plant-derived interventions are therefore best positioned as adjuncts within individualized, evidence-based glycemic management.

The current study explores the role of alfalfa (Medicago sativa L.) as a valuable perennial legume crop that serves as an effective precursor in crop rotations for maize and winter wheat cultivated on grey forest soils in the Vinnytsia region of Ukraine. Alfalfa is recognized as one of the most...

Productivity and mowing periods of various cereal grasses on sod–podzolic soil of Pre–Carpathians were studied. The presence of sown grasses with different ripeness periods provides uniform supply of mowing mass from the middle of May till late September and productivity of lands, which is...