Вступ. Краш-синдром (КС), також відомий як синдром тривалого стиснення або травматичний рабдоміоліз (ТР), – це важкий системний стан, що виникає внаслідок обширного пошкодження скелетних м’язів через тривале стиснення. Він характеризується вивільненням внутрішньоклітинних компонентів, таких як міоглобін, калій, фосфат і креатинфосфокіназа (КФК), у системний кровотік, що призводить до ускладнень, включаючи міоглобінурію, гостре ураження нирок (ГУН), електролітні порушення, гіповолемічний шок і синдром поліорганної дисфункції. Синдром вперше систематично описали Байвотерс та Білл у 1941 році, які спостерігали чотирьох британських солдатів, що опинилися під завалами під час бомбардування Лондона. Вони встановили причинно-наслідковий зв'язок між руйнуванням м'язів та подальшою гострою нирковою недостатністю, ввівши термін «Crush injuries». Під час Першої світової війни частота КС серед поранених солдатів становила приблизно 5% і зросла до 8% під час Другої світової війни. Після атомного бомбардування Хіросіми КС було зареєстровано у 20% жертв, а під час руйнування промислових та житлових будівель, спричинених бомбардуваннями або ракетними атаками, частота коливалася від 3,5% до 23,8%. Згідно з опублікованими дослідженнями, КС розвивається у 40–70% осіб з компресійними травмами та може виникати навіть після відносно незначної травми без очевидних початкових ознак розпаду м'язів. Для розвитку повної клінічної картини КС зазвичай потрібно щонайменше чотири години безперервного стиснення тканин. Найчастіше уражаються нижні кінцівки (≈74%), потім верхні кінцівки (10%), тулуб (9%) та живіт (4%). Торакоабдомінальні травми пов'язані з найвищою смертністю, яка сягає до 50%. Мета роботи: Підкреслити важливість ранньої діагностики синдрому тривалого стиснення на репрезентативному клінічному випадку та підкреслити комбіновану діагностичну цінність традиційних і нових біомаркерів, підкріплених методами візуалізації. Матеріали і методи. Джерела даних включали рецензовану медичну літературу, матеріали наукових конференцій та клінічні записи пацієнта. Застосовані методи були історичними, бібліографічними, лабораторними, клінічними, статистичними та аналітичними. Результати. Важкий випадок синдрому тривалого стиснення спостерігався у пацієнта, який перебував під завалами житлового будинку після ворожого ракетного удару приблизно сім годин. Пацієнт отримав множинні травми голови, тулуба та кінцівок. Після надходження до лікарні III рівня надання медичної допомоги (КНП «Свято-Михайлівська лікарня, м.Київ») 24 квітня 2025 року він повідомив про сильну слабкість, сильний біль у правій нозі, обмежені рухи та оніміння лівої нижньої кінцівки. Пацієнт виглядав астенічним, емоційно лабільним та тривожним. Лабораторні дослідження виявили лейкоцитоз та еритроцитоз. Через два дні лейкоцитоз зберігався, тоді як в подальшому розвинулися анемія та тромбоцитопенія. Діурез зменшився з 500–600 мл/день до 20–30 мл/день. Виражені набряки спостерігалися як на нижніх, так і на верхніх кінцівках, а також у підшкірній клітковині черевної порожнини та грудної клітки. Було проведено три сеанси гемодіалізу, під час кожного з яких видалялося 700–800 мл ультрафільтрату. Через погіршення функції нирок пацієнта 29 квітня 2025 року було переведено до Національного наукового центру...